Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Ти цілком мене малявка поверни, інакше ноги відкушу.

— Ага, після того як ти погрожував мене зжерти. Можу і щось забути в тобі.

— Нея, — сказав суворо шеф.

Поклала руки на спинку стільця і захотіла, щоб у рогатого з'явилися плечі та шия. Коли розплющила очі, у нього на шиї вже був нашийник. А потім я просто штовхнула стілець ногою так, що той пролетів пару метрів і на підлогу вже приземлився рогатий. А на голову йому зверху стілець. Стілець прибрали і скували його.

— Потрібні ще твої свідчення, — сказав Марку обіймаючи мене.

Магів дуже зацікавили мої здібності. Це було видно з поглядів, які кидали на мене. Не знаю, у що це тепер виллється. Боюся стати піддослідною мишкою або що мене оголосять небезпечною. Почула тихий хмик, це був Ігнат.

— Не переймайся, ніхто тебе не образить.

Додому мене зараз не відпустили Маркус вирішив, що краще я побуду в управлінні під наглядом, надійніше буде.

— Потім разом додому поїдемо.

Походила загальною залою, перевірила свої малюнки на підлозі. Вони були в доброму стані попри те, що по них ходять.

— Так буває, коли їх малює маг, — сказав Ігнат. — Тепер шарахаються тільки ті, хто бачить уперше або ув'язнені. Ти далі ще будеш вчитися? Катька казала, що якщо ще два роки відучитися, то можна працювати архітектором.

— Тоді вона мала б і ціну за навчання сказати.

— Казала. Вона хотіла піти далі, я їй сказав нехай заробить спочатку на своє навчання. Навів їй тебе як приклад і вартість твого навчання за рік. Вона вразилася.

— Це коли ви їй казали?

— Коли вона руку зламала, ми з нею поспілкувалися добре, без зайвого шипіння одне на одного.

— Весело у вас, — сказала з сумною посмішкою.

— Ти чого засмутилася, малятко?

— Та так, зрозуміла, що не знаю, що таке сім'я, люблячі батьки, брати. За фактом брати в мене є, навіть дядько й тітка. Але, є велика різниця вони мене не люблять, і я для них чужа. Я дізналася, що таке, коли про тебе піклуються, тільки коли з вами всіма познайомилася.

— А в дитячому будинку нянечки та вихователі?

— Ви б знали як часто там персонал змінюється. Щойно прив'язався до когось, а вони звільнилися і забули про тебе. І потім я чула, що мене сприймали як дивовижну тваринку в зоопарку. Пощастило, що подарували комп'ютер із графічним планшетом, змогла зосередитися на малюванні та якоюсь мірою втекти від реальності й від реальних людей.

— А зараз із Маркусом, ти як себе почуваєш?

— Добре, — сказала з посмішкою.

Помітила, як повз нас пройшов чоловік, дуже схожий на мого улюбленого котика. Напевно, це його батько, Ігнат це підтвердив пошепки.

— Нея, — покликав Маркус, я підійшла до нього. — Тато — це моя Нея.

Чоловік із прищуром дуже уважно подивився на мене, я була зараз без лінз і окулярів. Маркус обійняв мене за талію і міцніше притиснув до себе.

— Чув про вас, юна леді, — сказав він із легкою посмішкою, його обличчя одразу змінилося, ставши м'якшим і доброзичливішим.

Помітила за його спиною як іде мій дядько і напружилася. Чоловік повернувся простежити мій погляд. Поруч миттю опинився Діма та Ігнат. Дядько криво посміхнувся і без передмов і привітань сказав:

— Ти маєш з'явитися в родовому маєтку. Без тебе і твоєї магії все загине.

Батько Маркуса зрозумів усе швидше за мене і поставив правильне запитання:

— Вона стала главою роду?

— Так, — відповів він, скриплячи зубами. — Вона увійшла в силу, а всі землі зав'язані на її силі та магії. І якщо вона не з'явиться, все загине.

— Скільки вона має побути в родовому маєтку?

— Як мінімум кілька годин. Краще якщо зовсім переїде.

— Сходимо, — сказав Маркус. — Тільки щоб не було сюрпризів із вашого боку, я дещо запитаю в Неї.

Він переглянувся з батьком, той йому кивнув. Маркус ставши на одне коліно дістав коробочку з каблучкою. Я трохи сторопіла, було дуже несподівано і приємно.

— Неяда ти вийдеш за мене?

— Так, — моя тиха шокована відповідь.

— Ні! — рявкнув дядько. — У будь-якому випадку в рідному світі ці заручини будуть недійсними.

— Це як сказати, — хмикнув Ігнат. — Судячи з вашої руки, у вас заручини і союз відображається на руці у вигляді татуювання. Але, і в аурі. І якщо ви здібні, то подивіться на ауру Неї та Маркусу, то побачите, що їхня вже встановилася.

— Це занадто швидко...

— У справжніх пар це норма, — сказав батько Маркуса. — В ідеалі їм би підтвердити це в ліжечку.

— Тату!

— Що? Уже можна, і діток вам багато потрібно. І одному роду, й іншому. Врахуйте це на майбутнє.

Дядько якось схвально кивнув на ці слова.

— Двох вас відпускати не варто, — сказав його батько, — а то родич у тебе хитрий.

— Я довго не зможу побути у вас, дядьку, у мене завтра замовлення по малюнку.

Він закотив очі й фиркнув.

— Ти могла б не працювати і ні в чому не мати потреби.

— І збожеволіти від неробства, — додала за ним.

Маркус ледь стримував сміх.

— Так я точно йду, — він подивився на шефа, той кивнув і сказав — нехай ще Ігнат іде і Діма, як опікун.

На це родич знову зубами скрипнув.

— А як ви потрапляєте сюди?

— Порталом, є спеціальний артефакт, щоправда він розрахований на переміщення однієї людини. Сподіваюся, додому ти відкриєш племінниця.

Кивнула. А потім подивившись сумно сказала:

— Покладіть руку на малюнок дверей і подумайте, куди вони мають відчинитися.

Дядько навіть очі прикрив. А потім з подивом виявив, що двері відчинилися. Він штовхнув їх і з сумішшю захоплення і здивування подивився на мене.

— Таке навіть твій батько не міг робити!

Ще раз подивилася на ділянку і взяла Маркуса за руку.

— Ігнат, Діма йдіть першими, ми слідом за вами. Я буду замикаючою.

— Логічно, щоб без сюрпризів.

Вийшли ми у великому шикарному будинку. І мої джинси з кофтою виглядали бідно, це м'яко ще сказано. Я нова відчула себе злиденною, прям як відразу після дитбудинку. Образу заштовхала глибше. І міцніше стиснула руку улюбленого котика. У слух поки що жодного разу не говорила, але я люблю його. Він мені шалено дорогий. І я боюся, що мене можуть зрадити.