Ханс Рослінг - Фактологія

повільно вийшов на сцену, солодко усміхнувся та сказав: «Знаєте, я подивився ваші слайди, почув, що ви сказали, але думаю, що Африка досягне якогось розвитку, коли рак на горі свисне. Я знаю, тому що служив у Нігерії. Це їхня культура, це в них у крові. Вони не зможуть створити сучасне суспільство. Ніколи. Ні-ко-ли». Я тільки встиг роззявити рота, але перш ніж згадав хоч якийсь аргумент, він поплескав мене по плечі й пішов шукати, де випити чашку чаю.

Інстинкт долі

Інстинкт долі полягає в тому, що долі людей, країн, релігій або культур визначаються вродженими властивостями. Ідея долі полягає в тому, що речі є такими, як вони є, через непорушні й невідворотні причини: вони були такими завжди й ніколи не зміняться. Цей інстинкт примушує нас вірити, що хибні узагальнення з попереднього розділу чи спокусливі розриви з першого — це не просто правда, а фатальна правда: незмінна й неминуча.

Легко побачити, як саме інстинкт долі прислужився еволюції. Упродовж історії людство жило в оточенні, якого зміни майже не торкалися. Завчити те, як саме все працює, а потім зробити висновок, що все так само працюватиме й надалі, а не постійно аналізувати, було найпрекраснішою стратегією для виживання.

Також легко зрозуміти, що досить в один момент визначити долю вашої групи — і це може згодитися для об’єднання з певною метою, яка, можливо, ніколи не зміниться, та навіть для створення відчуття вищості над іншими групами. Такі ідеї важливі для племен, що домінують, для владного класу, панівної країни, імперії. Але сьогодні цей інстинкт бачити речі незмінними, не поновлювати знання засліплює нас, не дає розгледіти ті революційні трансформації, які відбуваються навколо.

Суспільства й культури — це не стійкі й незмінні скелі. Вони постійно рухаються. Рухаються і західні суспільства й культури, і незахідні. Останні частенько навіть набагато спритніше. І саме ці найшвидші культурні зміни — розповсюдження інтернету, смартфонів, соціальних мереж — виявляються занадто повільними, щоб їх помічали і створювали про них новини.

Типовим виявом інстинкту долі є ідея того чоловіка з Единбурга, що Африка завжди залишиться відсталим, слаборозвиненим регіоном і ніколи не наздожене Європу. Ще одна така ідея проголошує фундаментальну різницю між «ісламським» і «християнським» світами. Певні континент, культура, релігія, нація, держава ніколи не зміняться (не мають цього робити), оскільки це їхні традиційні й незмінні «цінності»: це та сама ідея, подана іншими словами. На перший погляд здається, що ця думка ґрунтується на певному аналізі даних. Але якщо пригледітися ближче, виявляється, що інстинк­ти часто нас дурять. Ці високі висловлювання можуть бути просто почуттями, замаскованими під факти.

Факт-запитання № 10

За середніми світовими показниками, 30-річні чоловіки провели у школі приблизно 10 років. Скільки часу там провели жінки такого самого віку?

 А. 9 років.

 Б. 6 років.

 В. 3 роки.

Я сподіваюся, що ви вже навчилися: у цій книжці найбезпечніше — це вибрати найпозитивнішу відповідь. Тридцятирічні жінки в середньому провели у школі 9 років — на рік менше, ніж чоловіки.

Багато європейців мають самовпевненість снобів, що ґрунтується на ілюзії, буцімто європейська культура вища не лише за азійську чи африканську, а й за американську споживацьку. Щоправда, коли справа набуває драматичних обертів, я починаю цікавитися, хто більше споживає, а хто — думає. 26 % американських громадян обрали правильну відповідь. Порівняймо це з 13 % громадян в Іспанії та в Бельгії, 10 % у Фінляндії та 8 % у Норвегії.

Це питання стосується гендерної нерівності, яка зараз активно обговорюється в скандинавській пресі. Ми постійно бачимо приклади грубого насилля, спрямованого на жінок здебільшого «десь там», у зовнішньому світі, наприклад у репортажах із таких країн, як Афганістан, де чимало дівчат не мають права ходити до школи. Усі ці картини підтверджують думку скандинавів, що гендерна рівність у зовнішньому світі не схвалюється — більшість культур просто буксують.

Як рухаються скелі

Культури, нації, країни, релігії та люди — це не скелі. Вони постійно змінюються.

Африка може надолужити

Твердження, що Африка назавжди залишиться бідною, дуже поширене, але зазвичай не спирається ні на що, крім відчуттів. Якщо вам більше до вподоби погляди, що беруть за основу факти, то вам потрібно знати те, про що йтиметься далі.

Так, у середньому Африка дещо відстає від решти континентів. Дитина, яка народжується в наш час, у середньому житиме 65 років. Це на 17 менше, ніж має у своєму запасі дитина із Західної Європи. Але ви вже знаєте, якими оманливими можуть бути середні показники. Відмінності в тривалості життя серед різних країн Африки колосальні. Не всі африканці плетуться позаду решти світу. У п’ятьох країнах — Тунісі, Алжирі, Марокко, Лівії та Єгипті — середня тривалість життя перевищує світові 72 роки. Вони зараз на тій позначці, де була Швеція в 1970 році.

Але тих, хто зневірився в африканському прогресі, цей приклад не переконає. Вони скажуть, що це все арабські країни північного узбережжя Африки, а вони мали на увазі іншу Африку. Коли я був молодим, усі вважали, що в цих держав така сама доля, як і в решти африканських. А з того часу, як вони досягли значних успіхів, їх почали вважати винятковими. Однак задля чистоти експерименту поки що облишмо ці північноафриканські країни й погляньмо на Африку на південь від Сахари.

За останні 60 років майже всі країни півдня цього континенту перетворилися з колоній на незалежні держави. За певний час вони спромоглися розвинути системи освіти, подачі електроенергії, водопостачання, санітарну інфраструктуру з тією самою швидкістю, як і країни Європи, коли вони сягали свого дивовижного рівня розвитку. Кожна з 50 країн на південь від Сахари знизила рівень дитячої смертності набагато швидше, ніж свого часу та сама Швеція. Чому люди не вважають ці досягнення безперечним неймовірним прогресом?

Мабуть, тому, що все набагато краще, ніж раніше, але все одно погано.

Якщо ви захочете знайти дуже бідних людей в Африці, то знай­дете.

Але у Швеції 90 років тому теж багато людей жило в умовах крайньої бідності. А коли я був молодим, це лише 50 років тому, Китай, Індія й Південна Корея за багатьма напрямками були на тому рівні розвитку, на якому нині перебувають країни на південь від Сахари. Доля Азії тоді визначалася так само, як сьогодні — Африки: «Вони ніколи не зможуть прогодувати 4 мільярди людей». Приблизно півмільярда африканців живе за межею крайньої бідності. Якщо їм на роду написано