Колектив авторів - Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар

Постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Згідно зі ст. 291 КпАП подання скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги, те саме відбувається при принесенні прокурором протесту. Лише після розгляду скарги і протесту і винесення щодо нього рішення про залишення їх без задоволення постанова підлягає виконанню. Це не стосується двох випадків: 1) виконання постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження; 2) накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанови в цих випадках виконуються.

Згідно з ч. 1 ст. 285 КпАП: постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи, копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Частина 3 цієї статті визначає, що штраф треба сплатити у строки, визначені ч. 1 ст. 307 КпАП, тобто не пізніш як через 15 днів з дня вручення порушнику постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення, в іншому випадку штраф стягується примусово після закінчення визначених строків.

Стаття 300. Порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину першу статті 300 внесено зміни згідно із Законом України N° 2342-ІІІ від 05.04.2001р.]

Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України.

[У частину другу статті 300 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Виконання постанов здійснюють два види органів:

1) органи, які звертають постанову до виконання (див. коментар до ст. 299 КпАП). Зміст діяльності таких органів: своєчасне направлення постанови органу - виконавцю, здійснення контролю за правильним виконанням постанови, вирішення всіх питань, які пов’язані з виконанням постанови, припинення виконання постанови на підставах, передбачених ст. 302 КпАП;

2) органи, які безпосередньо виконують постанови про накладення адміністративних стягнень. Діяльність державних органів з приведення до виконання направлених їм постанов має на меті реалізацію адміністративних стягнень. Її суть - здійснити дії, що завдають порушнику в установлених постановою межах відповідні втрати і правообмеження. Згідно з цією статтею - це спеціально уповноважені органи держави. Так, постанови про конфіскацію грошей, речей уповноважені виконувати державні виконавці, а також відповідні особи фінансових органів, органів рибохорони, мисливського господарства тощо.

З деяких справ про адміністративні правопорушення безпосереднє виконання постанов про стягнення покладено на орган, що виніс постанову - див. коментар до ст. 299 КпАП.

Згідно зі ст. 326 КпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Частина 2 ст. 300 КпАП визначає, що виконанням такої постанови займаються лише органи внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України. Це пов’язано з тим, що адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень.

Стаття 36 КпАП встановлює, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. До того ж щодо кожного правопорушення виноситься постанова. Частина 3 ст. 300 визначає, що у разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Стаття 301. Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.

[Статтю 301 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 р.]

Згідно зі ст. 299 постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КпАП або іншими законами України. В ст. 301 КпАП саме встановлюються передбачене ст. 301 «інше». У виключних випадках можлива відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Ця норма покликана зробити реальним виконання постанови, тобто законодавець враховує, що іноді на практиці виникають деякі обставини, за яких негайне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення неможливе або вкрай ускладнене. Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 1) адміністративного арешту; 2) виправних робіт.

Тобто виконання постанов на усі інші види адміністративних стягнень (крім штрафу, що регулюється ч. 2 ст. 301 КпАП) відстрочити неможливо. Законодавством передбачено, що звернення постанови до виконання здійснюється органом, який виніс постанову. Отже, рішення щодо відстрочки виконання постанови приймає орган, який виносить постанову.

Орган (посадова особа), уповноважений розглядати справу про адміністративні правопорушення, при вирішенні питання щодо відстрочки виконання постанови керується принципом об’єктивності. Важливо зазначити, що відстрочка виконання постанови можлива лише у виняткових випадках. Однак законодавством не передбачено, які саме випадки є винятковими. Тобто орган, що приймає рішення про відстрочку, самостійно вирішує, чи є конкретний випадок винятковим. Також законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення