Тала Тоцка - Подвійна помилка мільярдера, Тала Тоцка

— Дрібниця? Ви серйозно?

— Я мала на увазі гроші, — поспішаю виправитись. — Коли з'ясувалося, що у вас немає страховки, я захотіла допомогти. Впевнена, на моєму місці так зробив би кожен.

Містер Річ скептично піднімає брову і хитає головою, але вголос каже інше.

— У будь-якому разі, я хотів би ці гроші вам повернути.

— Ви впевнені? — питаю нерішуче. — На вас чекає тривала терапія, потім реабілітація...

— Я, звичайно, не мільярдер, але як-небудь наскребти таку суму точно зможу. Або ж попрошу у дітей.

— Дітей? — не стримую подиву, а він раптом відкидається на подушку і сміється.

— У вас такий потішний вираз обличчя, люба леді! Так, уявіть, у мене є діти. Тільки вони напевно старші за ваших батьків! Мій син моцний вусатий дядько з солідним животом, а донька справжній жандарм у спідниці. «Тату, тобі цього не можна!» «Тату, туди не ходи!» Я обох ніжно люблю, але волію триматися подалі. Вони мені набридли ще більше, ніж лікарі.

Якби тут були його діти, можливо, вони б образилися, але я нічого не можу з собою вдіяти, мені знову смішно. Та відсміявшись, таки збираюся з духом:

— Містере Річ, — накриваю долонею зморшкувату руку, що лежить поверх ковдри, — сер! Можна вас попросити? Це дуже важливо!

Він знову змінює тон і стає надто серйозним.

— Звичайно, люба леді. Просіть.

— Не повертайте мені гроші. Це… це дуже погані гроші. Я не хочу їх брати назад. Мені буде набагато легше, якщо я думатиму, що вони вас врятували.

Ціпкі розумні очі пильно вдивляються в мене, містер Річ підводиться на лікті і промовляє повільно й вкрадливо.

— Погані гроші у хорошої дівчинки? Хіба так буває?

Я згідно киваю, і ми обоє замовкаємо, при цьому він задумливо продовжує мене роздивлятися. Тишу він теж порушує першим.

— Так це правда, — старий відкидається на подушки, — чиста правда, люба леді. Ваші гроші не просто врятували мене. Вони врятували мою віру в людську доброту, а це, повірте, коштує набагато більше.

Я полегшено видихаю. Входить медсестра і нагадує, що хворому настав час приймати ліки. У цей час дзвонить телефон, містер Річ дивиться на екран, і його обличчя набуває страждального виразу.

У динаміка телефону висока гучність, тому навіть я чую з трубки несамовитий жіночий вигук:

— Papa! Papa!..

Далі суцільна плутанина, жінка в трубці говорить на одній високій ноті, дуже швидко і незнайомою мені мовою. Містер Річ шумно зітхає і на все видає щось середнє між «Оу» та «Хм».

Судячи з смиренного і покірного обличчя, містеру Річу дзвонить донька, і я ховаю посмішку. Що б він не казав, дочка явно переймається батьком, і я цьому щиро радію.

Махаю йому рукою, містер Річ на прощання тепло посміхається, і я відчуваю це тепло весь зворотній шлях до готелю.

***

Сьогодні я знепритомніла. Те, що через голод, впевнена. Я в непритомності не падала, у мене ніколи не було проблем зі здоров'ям. Хіба що нежить із кашлем, але від такого свідомість зазвичай не втрачають.

Я перестала їсти ввечері після того, як верхній ґудзик на джинсах зовсім перестав застібатися. З огляду на те, що я не обідаю, а вівсянка з ранку не лізе навіть із чаєм, довелося в раціоні залишити лише чай. Результат не забарився.

— З глузду з'їхала? — гнівно вичитує мене Марія. Мені пощастило, я знепритомніла прямо в неї в кабінеті. Не уявляю, щоб почалося, гепнись я, наприклад, у холі біля ресепшену. Або біля ліфтів. — Ти розумієш, що я не маю права допускати тебе до роботи через техніку безпеки?

— Розумію, — киваю похмуро, опустивши голову.

— То чого не їж ні чорта? Заради чого ці голодування?

— Мене на очах розносить, Маріє, — відповідаю напівпошепки, — талія зникла, живіт як у жаби, яка мушви обжерлася.

— А на обличчі геть одні очі лишилися, — скептично хмикає вона, — щоки запали, і руки наскрізь світяться. Знаєш, що, люба, відсторонюю я тебе від роботи, поки ти своє здоров'я не поправиш.

— Не треба, — лякаюсь я, — я займуся собою, чесно. До спортзалу ходити почну, я вже записалася.

— Цікаво, коли ти збираєшся туди ходити? Замість сну? І де ти візьмеш сили, якщо сидітимеш на одних чаях?

Поки розглядаю стелю у пошуках відповіді, Марія видає жорстке:

— Якщо ти гладшаєш нерівномірно, це порушення ендокринної системи. Негайно до лікарні! І без дозволу лікаря на роботу я тебе не допущу, як хочеш.

Я клянуся, що обов'язково запишуся на прийом до терапевта, і плентаюся до себе. У душі я згодна з Марією. Один чай це треш. У мене немає сил навіть на те, щоб доповзти до своєї кімнати.

Обіцянку виконую, і вже з ранку йду на прийом. У відвідуванні лікарні виявляється суттєвий плюс. Терапевт звільняє мене від занять, тільки направлення виписує чомусь до гінеколога, а не до ендокринолога. Та хіба мені не байдуже?

Радію несподіваним вихідним і мало не забуваю, що сьогодні у містера Річа день народження. Увечері ми з ним святкуватимемо і будемо куштувати іменинний торт.