Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Прийдеш до мене після того, як навідаєшся до нашого сина? Я хочу з тобою поговорити, - тихо промовив мені Кіріан.

- Звичайно, - коса все ніяк не запліталася, і я побачила синій локон, що впав мені на очі. - Це ще що таке? - Здивовано смикнула на себе заплетену косу, придивляючись до ультрамаринових локонів.

- Саме про це я і хотів поговорити. Ти отримуєш силу, і нам доведеться попрацювати над її контролем. Але давай після того, як я подивлюся лист, - хвилювання в голосі чоловіка не було, а отже, все йшло так, як і повинно, тому мені й переживати нічого.

З бібліотеки ми вийшли за хвилин п'ять, і кожен вирушив у своєму напрямку. До сина я летіла ледь не на крилах, згадуючи наші короткі, але жадібні поцілунки просто біля дверей. Так-так, дурниці геть, зараз мені краще подумати про щось нейтральне, якщо я не хочу обдарувати крихітку подробицями свого особистого життя, яке з'явилося з нізвідки.

А варто було мені опинитися в нашій з Філіпом кімнаті, як мій погляд натрапив на задумливого імператора, який ходив біля ліжечка малюка.

- Доброго ранку, Ваша Імператорська Величністе, - коротко вклонилася, як мене навчила Мелінда.

- Привіт, Ліно. Добре, що ми з тобою зустрілися тут... - тихо промовив чоловік, роздивляючись мене, немов бачив уперше.

Авжеж, адже моя зовнішність зараз надто вже далека від ідеальної, і думаю, правитель міг про щось таке здогадатися.

Кіріан

Мені здається, я так себе не почував навіть за часів бурхливої молодості. У всякому разі відчуття якоїсь божевільної закоханості змушувало мене зовсім по-іншому дивитися на світ. І хоч я себе все ж таки насилу змусив відірватися від солодкої, наче цукерка, маленької спокусниці, але мої думки мені так і не вдалося налаштувати на робочий лад. Сподіваюся, в листі нічого серйозного, і я зможу скоріше повернутися до більш цікавого заняття. Облизнувся, згадуючи яка ж вона смачна.

У кабінеті на столі я побачив лист з імператорським вензелем і акуратно його розпакував, вчитуючись у рівні рядки офіційного повідомлення про реєстрацію в раді лордів метаморфа Ліни Свєтлової уродженої мешканки планети Террія. Далі йшли сухі факти про появу іншосвітянки на Діанії та про її прохання отримати місцеве громадянство.

Поки я тут своє особисте життя влаштовував, Лір все ж таки виконав моє прохання і поговорив із радою про прискорений процес надання всіх необхідних документів. Під листом я побачив стопку паперів, що засвідчували особу дівчини, і маленьку записку зі словами:

"Кір, я був не правий. Ліна дуже цінний маг, і завдяки її силі на світ з'явилося ще три дракончика. Ми з Кармелією тепер щасливі батьки одного такого малюка. Хотів особисто вибачитися перед вами двома і поговорити з приводу взаємовигідної співпраці. Години за дві прибуду до твого замку. М.Д".

Через дві години... Цікаво, а коли лист був отриманий поштовим магом? Чи не тоді, коли ми зачинилися в бібліотеці? Виходить...

Дивна здогадка оселилася в голові, і я різко підхопився, збираючись переговорити з Ліною, перш ніж до неї добереться імператор. Ледве торкнувся ручки, як двері з силою відчинилися, показуючи моєму погляду рішуче налаштованого Драгонійського і мою дівчинку, що тихенько поспішала за ним.

Хотів було пожартувати з приводу несвоєчасних гостей, аж раптом побачив зовсім іще тоненьку і ледь помітну нитку, що зв'язувала мого друга і дівчину, яка стояла у нього за спиною.

Вмить усвідомлення важкою плитою лягло на мої плечі, змусивши мене похитнутися.

- Кір! - Кинулися обидва до мене, допомагаючи залишитися на ногах.

- Що сталося? - занепокоєна Ліна опустилася на коліна перед диваном, на який мені допомогли влягтися, а я навіть розгубився, не знаючи, що й відповісти, адже розповідати про побачене зовсім не хотілося, а ще й різкий відтік магічних сил абсолютно вибив з колії. Адже раніше вміння бачити нитки зв'язку не спустошувало мій резерв дочиста.

- Все нормально, я занадто виклався на тренуванні, а тут різко встав і в очах потемніло, - і якщо дівчину така відповідь хоч і засмутила, але все ж таки не здивувала, то Лір із сумнівом подивився на мене, але добре, що не став обговорювати це в присутності іншосвітянки.

- Може тобі що-небудь принести? Поїсти чи випити? Хочеш я збігаю за тими квітами? - Маленькій потрібно було хоч чимось себе зайняти, і я дав їй таку можливість:

- Якщо тобі не складно. Ти не могла б принести мені "ламкої крушини", і попросити пані Орнелію приготувати відвар із пелюсток? - Легке завдання, упевнений, що Ліна й сама з ним чудово впорається.

- Я все зроблю, відпочивай, - дівчина різко піднялася, поспіхом вирушаючи до саду, а я дочекався, поки двері за нею щільно зачиняться, після чого обернувся в бік імператора:

- Я знову бачу пари, - коротко видихнув, приголомшуючи друга новиною.

- Чию пару ти побачив? Мою чи Ліни? - Меліріан одразу перейшов до справи, нервово барабанячи пальцями по спинці крісла, в якому зручно розмістився.

- Твою... і її, я побачив нитку, що з'єднує вас обох, - вголос вимовляти це було ще складніше, ніж усвідомлювати. Адже поки я не озвучив шокуючу новину, сам не до кінця в неї вірив. Тоді чому в мене всередині така порожнеча? Чому мені настільки боляче?

- Тобто ти хочеш сказати, що Ліна - моя пара? - Адже я мав радіти за друга, який через стільки століть пошуків нарешті знайшов свою істинну?

- Так, - тоді чому настільки гірко? Я поганий друг? Або занадто жадібний?

- Але ж це означає... Боги, Кір, тепер я вільний, шлюб можна буде анулювати, - Лір востаннє так сяяв, коли... Та ніколи я не бачив друга таким радісним. Навіть у дитинстві. - Ліна, я... - він одразу ж кинувся до дверей, але мені все ж вдалося зупинити Драгонійського, перш ніж він повідомить дівчині новину.

- Зачекай. Не поспішай ти так. Ти ж знаєш, у людей все трохи інакше, твоє завзяття може її налякати, - я все ще наївно вважав, що мені здалося, але з кожною секундою нитка ставала дедалі виразнішою. - А ще Кармелія. Ти маєш розв'язати всі проблеми зі своєю дружиною, і тільки тоді приводити у свій дім іншу жінку, - це називається слабкістю. Я не зміг ось так просто відпустити їх і побажати парі щастя.