Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

Розділ 13. Як приручити потраплянку, або ми припускаємо, а боги розпоряджаються

Ліна

Дитячі долоні вже у звичному довірливому жесті потягнулися до мене, і я підхопила свого синочка на руки:

- Ух, хто тут у нас такий важкий? - Стала до Кіріана спиною, старанно приховуючи свої яскраво-червоні щоки, і думаючи при цьому про фіолетову скатертину на столі.

- Капець складно! - Видав з усією своєю дитячою безпосередністю Філіп, і я важко зітхнула, обертаючись до чоловіка:

- Допоможи мені, я так довго не протримаюся, а свої думки мені звичніше викладати самостійно, - чесно зізналася Веалірійському, і як не дивно, але він ствердно кивнув:

- Поснідаємо і займемося вивченням ментальних блоків. Маленький, підеш до тата? - Дитину в мене все ж перехопили, і я стала з нетерпінням чекати, коли ж нам принесуть поїсти.

Ці півгодини були, напевно, найдовшими в моєму житті, і навіть захист диплома не міг зрівнятися з тим, як тягнулася кожна секунда в компанії моїх чоловіків. А варто було нам укласти крихітку спати, як я ледь не підстрибом помчала в бік бібліотеки, де й відбуватиметься наш перший урок ментального захисту. На усмішку Кіріана старанно не звертала увагу, адже нічого вже не могло затьмарити мого радісного передчуття від уміння зберігати свої думки в секреті.

- Готова? - Здається, я поспішила з висновками: Веалірійський, який увійшов одразу за мною, якось дивно посміхнувся і зачинив двері в кімнату знань на ключ.

- Ем... А це обов'язково? - Не те щоб я його боялася, але...

- Так нам не завадять у найвідповідальнішу мить, - підступно усміхнувся цей змій-спокусник, а в мене тільки одна-єдина думка залишилася в голові: "Це він зараз про навчання ж, так?".

- Добре. З чого почнемо? - Я вирішила йти за принципом "раніше сядеш - раніше вийдеш", тому приземлилася в одне з трьох крісел біля вікна.

- Для початку я хочу поставити тобі серйозне питання, - шатен присунув друге крісло, встановлюючи його в небезпечній близькості до мого, і продовжив свою хвилюючу промову: - Ліно, ти ж мені довіряєш? - І що тут сказати? Хіба б я погодилася на це все, якби не довіряла йому?

- Так, - відповіла максимально впевнено.

- Я кажу про повну довіру, чи зможеш ти повністю поділитися зі мною всіма своїми таємницями? - З глузду з'їхати... А може ну його? Ну, подумаєш, Філіп час від часу видаватиме певні мої секрети, зате найголовніший не стане відомим цьому хитрунові, адже я постараюся...

- Я не... - як же це важко, адже ментальний захист тим і гарний, що ніхто нічого не дізнається, а що в моїй голові можуть поколупатися - я встигла вже переконатися, можливо, щось таке імператриця тоді й витягнула з мене, а я зраділа, що недостатньо гарна для її чоловіка. Тільки от від впливу на мій мозок мене тоді врятував Філіп, але що якщо його не буде поблизу? - А потрібно все-все розповісти? - Ото вже він посміється над дурною іншосвітянкою.

- Не розповісти, а показати, - чоловік вирішив мене добити схоже.

Але я все ж таки зважилася. Важко зітхнула і нахилилася в бік його крісла, легенько торкаючись таких бажаних останнім часом губ. От дідько! Головне вчасно зупинитися. Контролювала себе до останнього, і розірвала поцілунок перш, ніж чоловік усвідомить, що зараз сталося.

- Ось... - почувалася дивно, боячись підняти очі на ошелешеного моїм напором Веалірійського.

- Кхм... Це не зовсім те, про що я говорив, - невже він розгубився? - Але... Хоча до біса все! - Кіріан різко перехопив мої долоні, потягнувши на себе, і я опинилася лежачою на чоловікові.

І ось тоді почалося справжнє божевілля. Його язик пройшовся моїми губами, після чого дракон якось рвано зітхнув... Чи це все ж таки була я? У моїй свідомості все перемішалося, і я просто розчинилася в почуттях і відчуттях, що нахлинули на мене.

Здається, я вперше нічого не боялася і просто довірилася повністю тому, в кого була беззастережно закохана, дозволяючи йому стати для мене чимось більшим, ніж звичайне захоплення. Чи пошкодую я про це пізніше? Все може бути, але зараз я не хотіла думати ні про що, насолоджуючись кожною миттю, яку ми самі собі подарували.

По-моєму, у двері стукали, і гучні голоси щось вимагали, але ми були настільки зайняті одне одним, що просто відкинули все зайве вбік, сподіваючись що те, що трапилося, не потребувало нашого миттєвого втручання.

- Кохаю тебе, - я не впевнена, але здається, що хтось із нас усе ж таки наважився це вимовити. Може це була лише думка, але вона чітко закарбувалася в мене в голові.

В обіймах Кіріана було напрочуд тепло і затишно, немов усе нарешті стало на свої місця. Чоловік міцно притискав мою спину до своїх грудей, машинально погладжуючи мене долонею.

- Там, здається, хтось стукав, - обережно подала я голос, відчувши, як шатен заривається носом мені у волосся.

- Ну і нехай, кому треба, ще раз постукає, - видав він абсолютно щасливим голосом, і я все ж таки розвернулася до Веалірійського обличчям, зазираючи в потемнілі очі. - У нас тут, між іншим, дуже серйозний урок на довіру, - посміхнувся мій дракон, притягаючи до себе ближче.

- Ваша Світлосте! - у двері знову постукали, і ми почули занепокоєний голос економки. - Термінове повідомлення, - Кіріан чортихнувся, але все ж таки випустив мене з обіймів, різко піднімаючись, щоб вирушити на пошуки одягу.

- Віднеси до мого кабінету, я буду за десять хвилин, - відповів прислузі за дверима, винувато дивлячись на мене. - Вибач, але там може бути щось справді важливе, - я ствердно кивнула, намагаючись акуратно укласти власне волосся.

- Нічого. Мені теж треба піти перевірити Філіпа, - я старанно збиралася, не дивлячись на чоловіка, чомусь у цей момент стало якось соромно.

- Гей, ти чого? - Шнурок корсета перекочував у руки шатена, і мою шию обдало тепле дихання дракона. - Не здумай червоніти й соромитися, щонайменше це нерозумно, - я відчула легкий поцілунок за вухом і невпевнено кивнула.

- Д-добре, - ну, соромитися - це ж природне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍