Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

І що на мене найшло? Так, шатен безумовно красунчик, але куди я лізу? Я тут без року тиждень, та ще й безробітна безхатько, а він потомствений герцог, радник імператора... Аж надто високо ти, дівчинко, замахнулася... Хоч би потім не довелося надто боляче падати.

- Мама йде, маленький, - а ось так вже трохи легше, коли його руки не палять крізь одяг, так навіть дихається спокійніше.

Кіріан

Я й не думав сердитися на Ліну, адже думки стримувати дуже складно. Але до чого ж хотілося повеселитися з нею, побачити ту пустотливу посмішку на втомленому обличчі. Трохи згодом обов'язково навчу дівчину закривати свої думки від інших, навіть від сина, бо деяких речей йому все ж не варто знати.

- А ну стояти! - Включився в гру, намагаючись розпалити в цій скромниці азарт гонитви. - Наздожену - гірше буде, - ось тільки вогник спалахував всередині мене.

Ну а далі я вже сам не помітив, як застосував свою магію, зупиняючи втечу іншосвітянки. За лічені миті подолав відстань, що розділяла нас, і постав перед нею у всій красі, зачаровано дивлячись у її живі очі. Яка ж вона мила у своєму дитячому переляку, так і хотілося...

- Ну що, набігалася? - Стримати посмішку було дуже складно, хоч як би я старався.

- Ні, - а вона теж зі мною гралася, хоча й сама того не помічала. І тут я зважився.

- Тоді може спершу повчимося закриватися від малюка? З читанням трохи пізніше? - Потрібно допомогти їй якнайшвидше навчитися приховувати свої думки, тоді вона не боятиметься думати про мене...

- Ура! - момент, коли вона кинулася до мене на шию був несподіваним. Мене просто облило хвилею бажання, і я дивився в такі привабливі очі красуні, забуваючи власне з чого ж це все почалося.

Її губи вабили, але я не поспішав іти в наступ, чекаючи, щоб дівчина зробила цей крок першою. Адже тоді я зможу себе не зупиняти! І вона зважилася, я бачив це в її очах. Ще трохи і...

- Мамо! - Арррр, як же не вчасно... Діти, вони такі діти.

- Кхм... - голос її звучав хрипко. - Ми залишили Філіпа самого, - маленька звабниця вискочила з моїх обіймів, змушуючи мене галасливо видихнути.

Ну і чого я чекав? Потрібно було самому її поцілувати, адже міг же встигнути... А зараз мені тільки й залишалося, що спостерігати за тим, як Ліна возиться з нашим сином.

Хоча тепер я точно знав, що небайдужий для цієї скромниці.