Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

Я чмокнула в щічку крихітку, який так нічого і не зрозумів, і поспішила спуститися вниз, по пам'яті відшукуючи бічний вхід у сад. Блукаючи штучно освітленими алеями, я насолоджувалася досвітньою красою все ще сплячого світу.

І якби не Філіп, який смикнув мене за волосся, то так би й не помітила економку, що мчала на всіх парах до нас.

- Пані Ліна! - Почала жінка ще здалеку, і я пригальмувала, чекаючи, поки працівниця замку нас наздожене. - Пані Ліно, що ж ви так пішли!!! - Кхм... А я що, мала перед кимось звітувати?

- Доброго ранку, Орнелія, щось сталося? - Мене навіть Кіріан так не контролював, як намагалася ця мадам, варто було моїй особі тільки з'явитися в особняку Веалірійського. Невже її мати шатена приставила до мене наглядачем?

- Ох, вибачте. Доброго ранку, - жінка м'ялася, не знаючи, що й відповісти, але врешті-решт вона наважилася, видаючи: - Ви ж не поснідали! І малюк зовсім голодний! Потрібно було мене попередити, я б із вами відправила Міру, дівчинці все одно зайнятися нічим, а вам яка-не-яка, а допомога, - ось точно хотіла мені шпигуна нав'язати, як пити дати.

- Спасибі, але мені хотілося погуляти в тиші, - зробила я тонкий натяк, але економку не пройняло.

- То що? Мені накрити для вас стіл в альтанці? Ліжечко вже застелили, гадаю, Філіпу буде на ньому зручно, - я тихо зітхнула, про себе промовивши всі відомі мені лайки, і посміхнулася, обертаючись у бік своєї співрозмовниці:

- Орнелія, я вам дуже вдячна, але... - а далі почалося формене неподобство.

Малюк трохи підвівся в моїх обіймах і запустив у прислугу, яка нічого не підозрювала, значну таку кулю води. І влучив прямісінько тій в обличчя, розбиваючи на шматки образ ідеальної жінки.

Ви б знали, чого мені вартувало не розреготатися в голос, та ще й спробувати із серйозним виглядом насварити малюка:

- Філіп! Хіба так можна? Ви вже вибачте, у нього вперше проявляється магія в людській іпостасі, тому... - тут я сама усвідомила, що зараз сталося, і шоковано витріщилася на дитинча.

От дідько! Здається, почалося!

- Швидко! Кличте пана Кіріана! - Аааа, що ж робити-то? Може самій бігти до замку?

Економка виявилася дамою кмітливою, тому, не ставлячи зайвих запитань, вона кинулася до центрального входу маєтку, який був до нас найближче.

- Чьорт, - промовив веселий малюк, а я витріщилася на нього, не вірячи власним вухам. Невже він і в такому вигляді може читати мої думки? Блін, тепер доведеться себе контролювати в усьому...

Веалірійський на моє щастя з'явився досить-таки швидко, поставши переді мною у трохи розпатланому вигляді:

- Ти впевнена, що це магія? - Було першим, про що він запитав, і я ствердно кивнула:

- У руках ми рідини не тримали, та й я нічого такого не робила, це безумовно був Філіп, - шатен уже звично забрав у мене дитину з рук і задумливо попрямував до найближчої альтанки.

- Ну-с, розповідай, чим же тобі так пані не сподобалася? - Цілком серйозно поставив він запитання малюкові, а той відповів ємко і зі смаком:

- Чьорт! Дістала! - Кхм... У цей момент я була готова крізь землю провалитися, адже це були саме мої думки на той момент.

- Ліна... - оманливо спокійний голос дракона змусив мене зробити один маленький крок назад. - Ти нічого не хочеш мені розповісти, га? - Не те щоб я боялася, але...

- "Бжати!", - волали в мене в голові таргани, які немов збунтувалися.

- Біжати! - повторювало мої думки драконятко, що розговорилося не на жарт.

А я крок за кроком відступала назад, старанно намагаючись опинитися в цей момент якомога далі від цих очей, що обіцяли мені всі кари земні...

- А ну стояти! - гаркнув на мене дракон, і я припустила ще швидше, вже навіть не роблячи вигляд, що нібито слухаю його. - Наздожену - гірше буде, - ага, звісно... Але це буде потім, а зараз...

Я мчала щодуху, долаючи відстань, що розділяла мене з рятівним входом до особняка, аж раптом повітря навколо мене нібито згустилося, і я з розгону врізалася в невидиму перешкоду.

А ще за мить переді мною виник задоволений собою чоловік.

- Ну що, набігалася? - на його губах розквітла усмішка, а я так і застигла, роздивляючись до біса гарні очі.

- Ні, - все ж відповіла, хоч і запізно. - Можна я ще побігаю, поки ти перестанеш сердитися? Рух - це життя, - і в моєму випадку значення це буквальне.

- Ліно, дійсно, ти як дитина, - обурився на мою заяву Веалірійський, а я ствердно кивнула. Та хоч горщиком назви, тільки не карай.

- Але я не винна, думки дуже складно контролювати. Якщо я щосекунди буду замислюватися про те, щоб зайвого в мене в голові не виникло, то так і збожеволіти можна, - чесно зізналася чоловікові у своїй неідеальності, а він якось розуміюче зітхнув і запропонував цікаву альтернативу:

- Тоді може спершу повчимося закриватися від малюка? З читанням трохи пізніше? - А це можливо? Тобто я зможу спокійно собі лаятися в думках, і при цьому не навчу свого сина поганому?

- Ура! - я кинулася на шию Кіріану, висловлюючи всю свою радість і вдячність, і тільки потім зрозуміла, що означало перебувати в такій небезпечній близькості до цього чоловіка.

Очі в очі... От дідько, здається, я потрапила. І це ж треба було так необачно вчинити: я дивилася в іскри, що спалахували, і втрачала себе. Ще мить, і я його поцілую. І ось тоді точно шляху назад не буде. Наблизилася на міліметр...

- "Ну ж бо, відпусти мене", - миготіла десь на краю свідомості здорова думка, але Кір тримав впевнено, немов і не збирався відсторонюватися, а я...

Подолала відстань, що розділяла наші губи, і заплющила очі, збираючись зробити те, про що пізніше можу пошкодувати.

- Мамо! - Смикнулася з обіймів, згадуючи, хто я для Веалірійського і де перебуваю, а головне навіщо.

- Кхм... - прочистила враз пересохле горло. - Ми залишили Філіпа одного, - акуратно позбулася обіймів і поспішила до альтанки, де ми так необачно забули мого сина.