Лаванда Різ - Без тебе ніяк, Лаванда Різ

Розділ 13

- І я так хочу! - радісно запищав Нік, падаючи на них зверху, позбавляючи Єву можливості визвіритися на Адама як слід.

- Твій тато просто не знає, що так робити не можна! - ледве вибравшись, задихаючись від обурення, промовила Єва, нервово здуваючи з обличчя волосся. - Його потрібно поставити в кут! - і вона подивилася на Адама так, що крім матюків в її погляді він більше нічого не побачив.

- Своє я відстояв на кілька життів вперед, - піднімаючись, роздратовано проказав він. - Моя ... чудесна мати, - Адам заскрипів зубами, стримуючи потік слів. – Вона частенько замикала мене у коморі на цілу добу, коли я був приблизно у такому віці, як наш Ніколас і навіть молодше. Не впевнений, що я не з’їхав з глузду саме тоді.

- Це багато що пояснює, - буркнула Єва, трішки заспокоївшись. Питання дітей і батьків для неї самої завжди стояло дуже гостро.

- А ще вона йшла, - тим же тоном продовжував Адам. - Відчиняючи вхідні двері, кожен раз обіцяла мені, що більше ніколи не повернеться. Ридаючи, я чекав її на порозі годинами, на холоді, голодний . ... Поки одного разу мені не стало все одно. Тоді ж вона і померла від передозу, а мене забрав дядько по батькові. Так я опинився в штатах.

- Де ж ти народився? - зацікавилася Ева, вперше чуючи цю історію.

- В Ірландії. Мені було дев'ять, коли я поїхав звідти.

- Але ж ти їздив туди вже будучи дорослим? На батьківщину?

- Ні, - з гіркотою похитав головою Адам. - Я не пам'ятаю жодного світлого дня з свого дитинства в Ірландії.

- Тому ти намагаєшся дати нашому синові всього по максимуму?

Адам кивнув. І з щирою цікавістю, з легким нальотом чуйності, Єва запитала знову:

- А що твій батько?

- Убили в п'яній бійці, прямо перед моїм народженням. Так що не у тебе однієї було важке дитинство, Єво. Бачиш, як багато насправді між нами спільного.

- І як тобі було у дядька, якщо вже пішло таке одкровення? - Єва спостерігала як їх син, сидячи неподалік зосереджено складає з кубиків слова. Вона слухала Адама, усвідомлюючи, що сьогодні вона увійшла до ексклюзивного  кола посвячених, а так само, що веде відверті розмови Адам Пірс не просто так - це означало, що накривка цієї пастки опустилася і відступати він їй не дасть.

- Мій дядько був ще тим скнарою! - пирхнув Адам, посміхаючись своїм спогадам. - Зате, завдяки його муштрі я привчився до порядку і навчився заробляти. Він залишив мені чималі статки, які я примножив.

- Тобто, мати Еріка була твоєю кузиною? Чому ж твій дядько залишив статки тобі, а не своїй рідній дочці?

- Через ненависть до свого зятя. Старий по життю був з прибабахом. Але  останнім часом я часто згадую свого дядечка. Вже ближче до смерті на нього зійшло щось на кшталт прозріння, кожен раз при зустрічі старий Грег сипав якимись двозначними філософськими фразами про сенс життя. Це змушує замислитися - чи варто прожити таке непросте буремне життя, щоб в кінці свого шляху, у повній самоті і при таких великих грошах зрозуміти, що кожен день свого життя ти просто обкрадав себе. Він сильно розчарувався, озираючись у минуле.

- І ти боїшся повторити його долю? Ти шукаєш сенс життя, Адаме? - не стримала посмішку Єва, дивуючись сьогоднішній надзвичайній відкритості цього чоловіка. - Сьогодні я трохи дізналася «бостонську акулу» з внутрішнього потаємного боку. За таку конфіденційну інформацію газети дійсно відвалили б мені купу грошей. Шкода, що ти пригрозив мені нещасним випадком, - Єва згладжувала гострі кути своєю невимушеністю. - Ти спеціально дозволив мені познайомитися з тобою таким? Ти проймаєш мене сентиментальними історіями, довіряєш особисті таємниці адже не просто так. Що ти задумав, Адаме Пірс?

- Головне розслабся і не нервуй, - хмикнув Адам, пружно схоплюючись на ноги. В його ході було занадто багато самовпевненості, так зазвичай ходять люди, які звикли йти напролом. У тому, як він тримав плечі, повертав голову - бачилося, що цей чоловік не стане розшаркуватися, він просто отримає те, що запримітив, обставляючи противника за декілька прорахованих ходів.

Єву турбувала її внутрішня впевненість у тому, що у Адама Пірса був приготований якийсь план.

Він принципово не став їй допомагати прощатися з сином, вона сама постаралася пояснити Ніку, коли укладала того спати:

- Я повернуся обов'язково, через сім днів, мій хороший. Ти ж уже вмієш рахувати. Дні швидко пролетять. Ми навіть не помітимо. А ти поки намалюєш мені що-небудь.

- Ти дуже любиш того зайчика, так ? - зітхнув Нік, притискаючись до матері. - Чому його не можна забрати сюди?

- Його не можна турбувати або переносити. Але я розповім йому про тебе і передам привіт.

- Гаразд. Я буду чекати, - сонно пробурмотів малюк. – Мамо, заспівай мені.

Єва ще якийсь час посиділа біля ліжка сплячого сина, потім тихо вийшла, безшумно причинивши за собою двері, несучи в своєму серці безмірний тягар.

- Що, навіть не скажеш мені «до побачення»? - з претензією гукнув її біля  вхідних дверей Адам. - Мені здавалося, ми вийшли на наступний рівень нашого спілкування.

- Але це не змінює головного, Адаме, - втомлено відповіла дівчина, кинувши на нього сумний погляд.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍