Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Розділ 30

— Ти як? — спитав Гордій і легко поцілував мене в голову.

Я втомлено лежала на ньому та проводила своїми пальцями по його животу, обводячи контури м'язів. Мені подобалося досліджувати його тіло, насолоджуватися ним, вдихати неймовірний запах хлопця. Тепер, коли я знала, який він прекрасний, не могла зупинитися.

— У порядку, — тихо відповіла я. — А ти?

— Я знав, що з тобою буде добре, але не думав, що аж настільки.

— Тобі сподобалося зі мною? — спитала я, стримуючи усмішку.

— Ти ще питаєш? — Гордій глянув на мене. — Мені тепер буде ще важче не думати про тебе.

— Мені теж сподобалося, — зізналася я та подивилася на нього. — Це було краще, ніж коли-небудь раніше в моєму житті. Знаєш, а ми ж могли це зробити в гримерці, у вбиральні, або ж у твоєму автомобілі, але ти чомусь привіз мене до себе додому, у свою кімнату, у своє ліжко...

— Не хвилюйся, Полінко! — сказав він, усміхнувшись. — Ми зробимо це усюди, де тільки захочеш, але наш перший раз мав бути особливим.

— Він і був таким, — прошепотіла я.

Гордій легко провів своєю рукою по моїй голій спині. Я подивилася у вікно, де зараз панувала темна ніч. Тут поряд з ним було так затишно, але спати чомусь не хотілося зовсім. Я б усю ніч так пролежала на ньому, розмовляючи ні про що.

Я підняла свою праву руку, розглядаючи обручку на безіменному пальці. Вона була гарною, але все ж несправжньою. Він не обирав її для мене, як і я не обирала для нього. Наша історія розпочалася з весілля... Без перших зустрічей, побачень та бентежних сором'язливих поцілунків. Усе між нами фальшиво та неправильно, але так до біса ідеально.

— Про що думаєш? — тихо спитав Гордій.

Він ніжно схопив мою праву руку та покрутив пальцем обручку. Гордій наче вивчав кожен маленький камінчик на ній.

— Про те, що у мене нема колечка з заручин, — відповіла я. — За усіма правилами ти мав би освідчитися мені, ставши на одне коліно. Ну а після цього ти б подарував мені красиву каблучку, і я б погодилася вийти за тебе заміж. Якось так це все мало б бути.

— Ти маєш рацію, — сказав хлопець. — У своєму житті я лише один раз робив пропозицію. Це було схоже на те, що ти казала, та все ж... Не склалося.

— Мені здається, що усі нормальні люди лише один раз роблять, або чують пропозицію, — пробурмотіла я.

Гордій поклав свою руку на мою щоку, змушуючи мене глянути на нього. У цій тьмяній кімнаті, я ледь не загубилася в його очах. Вони ще ніколи не були настільки темними.

— Так буває, що люди помиляються, — почав він, — зв'язуються не з тими та довіряють не тим, доки не знаходять своїх людей.

— Своїх людей, — пошепки повторила я, вдивляючись у його обличчя.

Чи був він моєю людиною, а я — його? Інколи мені здавалося, що ми створені одне для одного, а бували моменти, коли я думала, що такі різні люди ніколи б не змогли бути разом. Він не просто подобався мені. Це було щось значно сильніше. Таке, що змушувало моє серце завмирати кожного разу, коли він поруч. Моє тіло тремтіло від його пильного погляду, легкого дотику чи ледь відчутного поцілунку. Він той, з ким мені було неспокійно, але моя душа бажала його, як і тіло. Я хотіла бути з ним, і це — єдина правда.

Моя рука сама потягнулася до обличчя Гордія. Я поклала її йому на щоку та ніжно погладила, намагаючись запам'ятати кожен міліметр його шкіри, зрозуміти свої відчуття, які викликають мої дотики до нього. Я міцно заплющила очі та сховала своє обличчя в його плече, уткнувшись носом в шию хлопця. Ледь торкнулася губами до гарячої шкіри Гордія, а моє тіло здригнулося, наче по ньому пройшовся електричний струм.

— Ти теж відчуваєш це? — спитала я так тихо та глибоко, що не впізнала свій голос.

Він забрав мою руку від свого обличчя та опустив її до своїх грудей. Моя долоня опинилася на тому місці, де глухо билося його серце. Тук-тук... Так легко та спокійно, наче він знайшов своє умиротворення.

— Зроби це ще раз, — прошепотів Гордій мені на вухо. Його голос був таким хриплим, що посилав нові іскри бажання в моєму тілі. — Поцілуй мене, будь ласка.

Він все ще міцно тримав мою руку на своїх грудях. Я потягнулася вперед і торкнулася губами до його шкіри. Під моєю долонею серце Гордія почало битися швидше. Він шумно видихнув, зігріваючи мене своїм диханням. Я відчувала губами, як бився його пульс на шиї. Дивно, але навіть такі прості речі заводили мене. Я ледь висунула свій язик та провела ним по його шкірі, відчуваючи злегка солоний смак. Серце почало так сильно стукати під моєю долонею, наче Гордій пробіг крос, або ж довго тренувався десь у спортзалі. Але він був тут, зі мною. І це мої дотики змушували його тіло тремтіти, а серце нестримно битися. Коли я своїми губами знайшла його чутливу точку на шиї, він затамував подих. Тихий стогін вирвався з його вуст, а серце пропустило декілька ударів. Мені подобалося так лежати на ньому та вивчати те, як діють мої дотики на його тіло, які відчуття вони викликають.

— Тобі теж неспокійно поруч зі мною? — тихо спитала я йому на вухо.

— Це особливий зв'язок, — прохрипів він, а тоді уточнив: — Між нами особливий зв'язок, Поліно.

Я подивилася на нього, а потім знову сховала обличчя в його плече. Хотілося зізнатися йому та розповісти про свої відчуття, які він викликає у мені.

— Здається, що я закохалася в тебе, — сказала тихо. — І це дуже сильно лякає мене.

Гордій поклав свою руку на мою голову, проводячи нею по моєму волоссі. Він обережно поцілував мене в скроню, а я так міцно заплющила очі, що моя голова ледь не вибухнула.

— Не бійся своїх почуттів до мене, — прошепотів він, змушуючи мене розслабитися на ньому. — Я обіцяю, що не зроблю тобі боляче. Спи!

І я повірила йому. Напруга раптово кудись зникла. Я відкинула усі думки зі своєї голови та нарешті заспокоїлася. Його запах приємно наповнював мої легені, а міцні обійми подарували особливе відчуття полегшення. Гордій ніжно водив своїми пальцями по моїй спині, доки я не заснула на його грудях.

Зранку прокинулася від того, що мені стало холодно. Коли розплющила очі, то одразу ж побачила порожнє ліжко. Гордія не було поряд, а мені так сильно хотілося прокинутися з ним разом. Можливо, його нема вдома? Чи може, мої зізнання налякали його? Але ж він казав, що не зробить мені боляче. Я провела рукою по простирадлах, намагаючись відчути його тепло, але на зустріч моїм дотикам з'являвся лише холод.

Я була все ще гола, адже ми так і заснули з Гордієм. Повільно піднялася з ліжка та попрямувала до гардеробної хлопця. Вона чомусь була відчинена. Я одразу ж помітила свою сукню, в якій була вчора. Дивно, але Гордій повісив її на вільне місце у своїй гардеробній. Я усміхнулася, а в животі починало зароджуватися приємне тепло. Ноги повели мене до відділення, де на вішаках висіли сорочки Гордія. Він же не буде злитися, якщо одну з них я заберу собі? Я провела рукою по сорочках і зупинилася на білій тканині, що так і манила мене. Швидко зняла сорочку з вішака та впевнено попрямувала до виходу.

Почувся якийсь шум на нижньому поверсі. Здається, це було на кухні. Я звернула до ванної кімнати, щоб привести себе в порядок. Прийняла максимально швидкий душ, а після цього накинула на своє тіло сорочку Гордія. Вона так приємно відчувалася, наче це була моя друга шкіра. Я залишила декілька верхніх ґудзиків розстібнутими. Своє волосся поправила пальцями та усміхнулася собі у дзеркалі. Може, це так ніч з Гордієм подіяла на мене, але просто зараз я відчувала себе найкрасивішою жінкою в усьому світі.

Я вийшла з ванної кімнати та підійшла до сходів. Максимально тихо спустилася вниз. Я одразу ж побачила спину Гордія. Він стояв біля плити й готував щось, наспівуючи собі під ніс якусь англійську пісню. Це змусило мене усміхнутися. Я підбігла до нього та міцно обійняла хлопця. Він, здається, злякався, бо здригнувся від несподіванки.

— Доброго ранку! — привіталася я та поцілувала його в щоку.

— Тобі теж, — сказав він, глянувши на мене.

В його очах з'явилося таке тепло, коли він дивився на мене. Я не стрималася та ще ширше усміхнулася йому.

— Думала, що ми прокинемося разом, але тебе уже не було в ліжку.

— Я занадто швидко прокидаюся, а ти занадто довго спиш, — відповів він, усміхнувшись.

— Ти міг полежати зі мною, доки я не прокинулася б.

— Справді? — Гордій підняв одну брову. — І що, по-твоєму, я мав робити стільки часу?

— М-м-м-м, — я вдала, що задумалася, — дивитися на мене.

— Ти дуже смішна, коли спиш.

Я насупилася, а Гордій раптом засміявся. Він обернувся обличчям до мене та сперся спиною до стільниці. Я ж притулилася тепер уже до його грудей.

— Ти так міцно заплющуєш свої очі, а ще морщиш свій носик. — Гордій легко схопив своїми пальцями мене за ніс. Я скривилася і він швидко поцілував мене в кінчик носа. — Це справді смішно, але водночас дуже мило.

Я закотила очі та ображено надула губи. Гордій поклав свої руки на мою талію і почав зацікавлено розглядати мене.

— Мені здається, чи на тобі моя сорочка? — спитав він, примруживши очі.

— А ти хотів би, щоб я була гола? — сказала я, глянувши на нього з-під довгих вій.

— Не виключаю цього, — пробурмотів хлопець.

— Я вирішила забрати собі одну з твоїх сорочок. Думаю, що мені личить.

— Тобі безсумнівно личить, Поліно. Я готовий віддати тобі усі свої сорочки, аби лише бачити те, як ти ходиш в них у цьому домі.

Я захихикала, наче ідіотка. Не засміялася, не фиркнула, як зазвичай зробила б раніше, а просто таки пропищала «хи-хи», ніби закохана дівчинка-підліток. Гордій, здається, помітив це, бо на його обличчі з'явилася дивна усмішка. Я прочистила горло і випрямилася, розглядаючи стільницю.

— Що готуєш? — поцікавилася я.

— Уже приготував, — відповів Гордій і махнув рукою на тарілку з млинцями. — Наш сніданок.

— Нічого собі! Знаєш, завжди мріяла про чоловіка, який вміє готувати. Ти ж не проти приносити мені сніданок у ліжко?

— Ну, якщо врахувати те, як довго ти спиш, то це вже буде обід.

Я закотила очі під тихий сміх Гордія. Він відкинувся від стільниці, потер свої руки, сплеснув у долоні та підійшов до холодильника. Він був без футболки, тому я почала відверто розглядати його, не приховуючи. У голові сплив момент, як його спітніле тіло вночі притискалося до мене. Це було так гаряче, що я мало не застогнала вголос.

Я повільно підійшла ближче та зупинилася біля нього. Він краєм ока глянув на мене.

— З чим будемо їсти млинці? — поцікавилася я.

Довелося закусити нижню губу зубами, щоб хоч якось стримати ті іскри бажання, що з'явилися всередині. Здається, моє дихання стало важким. Я помітила, що погляд Гордія опустився на мої груди, які сильно здіймалися під сорочкою. Він все ж відвів погляд і відкрив двері холодильника.

— Є Нутелла, арахісова паста, абрикосовий та вишневий джем, мед, — глибоким голосом сказав хлопець, наче говорив не зовсім про це. Гордій витягнув якусь невелику баночку та почав читати етикетку. Потім він поставив її назад у холодильник і глянув на мене. — Що ти хочеш?

Я видихнула, дивлячись йому в очі. Це питання змусило мене трохи занервувати, адже те, що я насправді хотіла, — це далеко не джем і мед, і точно не до нудоти солодка Нутелла. Я хотіла його солону шкіру на своїх губах, його терпкий запах у своїх легенях та його дотики на своїй шкірі, що зводили мене з розуму. Очі Гордія вмить стали темнішими. Він здогадувався про мої бажання, бо його були такими ж. Я зробила крок йому на зустріч і швидко облизала свої губи.

— Я хочу тебе, — прошепотіла тихо.

Він почув мене, адже в наступний момент його губи накрили мої. Гордій притиснув мене до свого тіла так сильно, що я мало не задихнулася. Я заплющила очі, віддаючись відчуттям, що переповнювали мене всередині. Він раптом підняв мене і грубо посадив на стіл. Я інстинктивно розсунула ноги, дозволяючи йому стати між ними. Його руки відкрито лапали мене, стискаючи стегна. Це було зовсім не ніжно, але мені це подобалося ще більше. Я поклала свої руки на його шию, притягуючи Гордія ближче до себе. Своїми поцілунками він вибивав усе дихання з моїх легень. У голові запаморочилося, і це змусило мене трохи відсторонитися. Він легко потягнув моє волосся. Я вигнула спину йому на зустріч і підняла голову вверх. Його губи опинилися на моїй шиї. Він цілував її, покусуючи шкіру, а я просто задихалася від усіх відчуттів.
У вухах гуділо, але віддалено я почула щось схоже на дзвінок. Знову і знову...

— Піду подивлюся хто там, — сказав Гордій і обережно поставив мене на ноги. — Будь тут!

Його дихання було важким, щоки почервоніли, а волосся скуйовджене від моїх пальців, якими я тягнула його. Мені хотілося накричати на того, хто перервав нас у такий особливий момент. Я кивнула, а після цього Гордій попрямував до виходу. Він не накинув на себе футболку, але швидко провів пальцями по своєму волоссі.

Я все ще задихалася від того, що було щойно. Втомлено сперлася до столу, бо мої ноги тремтіли та не могли нормально тримати мене. Хто це прийшов? Та і гості в нас були не так часто. Не здивуюся, якщо це знову Антон. Він любить з'являтися невчасно. Я примружила очі, шукаючи очима предмет, який би можна було кинути йому в голову.

— Проходь! — сказав Гордій і, здається, зачинив за собою вхідні двері.

Я напружилася і швидко стягнула сорочку. Добре, що вона хоча б доходила мені до середини стегна. Ніхто не попереджав, що в нас зранку будуть гості!

— Ох, Гордійчику, так сумувала за тобою! — почула я жіночий голос.

Це змусило мене ще більше напружитися. Я помітила, що хлопець увійшов на кухню, а одразу ж за ним зайшла його мама. Від цього почала ще більше нервувати, адже явно не очікувала побачити її тут та ще й в такий незручний момент. Я глянула на Гордія, а він всього лише знизав плечима. Жінка оцінюючи пройшлася по моєму тілу довгим поглядом, від чого мені стало трохи незручно. Ми з нею бачилися лише у день весілля, а знала я тільки те, що її звати Анастасія. Вона так уважно дивилася на мене своїми карими очима, що це змусило мене хвилюватися.

— Добрий день! — привіталася я та спробувала усміхнутися. — Ми не чекали вас.

— Як і я не чекала побачити тут тебе, — пробурмотіла мама Гордія.

Він закотив очі та раптом обійняв мене за талію, показуючи своїй матері, що ми таки разом. Вона лише невдоволено фиркнула.

— Ми з Поліною одружені, — сказав він. — Логічно, що вона буде тут. Як пройшла твоя відпустка, мамо?

Вона почала йому розповідати про свою подорож Європою. Я ж засоромлено опустила погляд. Мені терміново потрібно привести себе в порядок!

— Піду переодягнуся, — швидко пробурмотіла я.

Гордій кивнув, відпускаючи мене. Я швидко пройшла попри його матір та побігла до сходів.

— Що це за цирк, Гордію? — спитала жінка, не приховуючи свого роздратування. — Звідки взагалі взялася ця Поліна?

— Це має значення? — мовив він. — Ми разом, і на цьому все.

— Що сталося між тобою і Діаною? Чому вона зникла перед весіллям, а ти одружився з якоюсь...

— Я одружився з дівчиною, в яку закоханий. У чому проблема?

Легка усмішка з'явилася на моєму обличчі. Мабуть, мені не варто було б їх підслуховувати, але я просто не могла піти геть.

— Закоханий? — перепитала вона та засміялася. — У цю напівголу дівку, що не посоромилася навіть стояти біля мене у такому вигляді?

— По-перше, ти прийшла у дуже невдалий момент. По-друге, я стою перед тобою без футболки.

— Ти мій син!

— А вона моя дружина! Наступного разу, коли захочеш прийти сюди, то попереджай про це завчасно. Я тепер уже живу не сам, і мені не хочеться, щоб твої несподівані візити соромили Поліну.

— Ти захищаєш її? — спитала вона так, наче слова сина були для неї ударом.

— Так само, як і батько завжди захищав тебе перед дідусем, — буркнув Гордій.

— Це різні речі, Гордію! Між мною і твоїм батьком було кохання. Чисте, світле та справжнє.

— Мамо, годі! Не прикидайся, гаразд? Занадто пізно у тобі прокинувся материнський інстинкт. Я знаю, що тобі подобалася Діана. У нас з нею не склалося. Зрозумій це, прошу.

— Ви з Діаною були такою гарною парою, — продовжувала жінка. У мене на очах чомусь сльози з'явилися. — Вона ідеально підходила тобі, не те що ця.

— Не пригадую, щоб питав твоєї думки, — різко сказав Гордій. — Я не дозволю тобі ображати Поліну. Я обрав її у своєму житті. Вона — моя жінка. На цьому все!

Серце стиснулося від його слів. Він так впевнено говорив, що я хотіла повірити йому. Та все ж Гордій міг казати це лише для того, щоб переконати свою матір. Вона ж не знає, що у нас фіктивний шлюб.

— Діана повернулася, — мовила його мама, а у мене наче земля втекла з-під ніг. — Я говорила з нею. Вона сказала, що дуже шкодує, що залишила тебе, а ще хоче це змінити.

— Мені байдуже, — пробурмотів Гордій.

Та я не була певна, що він говорив правду. Може, навіть зрадів її поверненню? Я стримала сльози та швидко попрямувала до своєї кімнати, щоб переодягнутися. Якщо вони помітять, що мене нема довго, то точно зрозуміють, що я підслуховувала. Його мама і так не в захваті від мене. Я важко видихнула, бо усе виявилося гірше, аніж мені здавалося. Думала, що нам ніхто не завадить, окрім нас самих, але я дуже сильно помилялася. Іноді привиди з минулого руйнують усе, і тепер я боялася, що цим привидом у нашій історії стане Діана.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно