Ліка Радош - Тільки ми, Ліка Радош

- Або тобі просто так бачиться! Щоб назвати красивими словами звичайний потяг. – не здається Оксана.

- Я думала, що ти порадієш за мене! Будеш рада, що наші стосунки з Стасом не стоять на місці і ми рухаємося далі та стаємо ближчими! – розчаровано кидаю я.

- Та я рада за тебе. Давно говорила тобі, що пора вилізати з своєї мушлі і жити справжнім життям. Просто ти така наївна, тобі так легко буде розбити серце, ти так швидко його віддаєш. Сама ж говорила, що Стас не казав, що кохає. Я просто не хочу, щоб ти потім страждала.

- Не буду я страждати. Ну не говорив і що? Зате своїми вчинками і поведінкою мені показує силу своїх почуттів. Я йому також не відкривалася. Так що ми тут на рівних. – захищаю наші відносини і право на почуття.

- Тобі так здається, що ти не відкрилася йому. Сама ж як собачка за ним бігаєш. Хазяїн сказав – ти й поскакала. Нікого й не бачиш тільки його.

- Оксано, припини. – перериваю подругу. – Я краще піду. Не такої розмови чекала від тебе.

Підіймаюся та йду в коридор одягатися. В очах уже збираються сльози. Вона моя найближча подруга, ні з ким іншим я не змогла б поділитися такими новинами. Нікому іншому не могла розповісти про свої почуття і переживання. Та тепер не хочу нічого і їй розповідати. Своїми словами зруйнувала будь-яке бажання ділитись з нею своїми таємницями.

- Та чого ти? Образилась? Ось бачиш, відколи ти з ним, весь час на мене чогось дуєшся? Не подобається коли правду тобі говорю? – не зупиняється Ксеня. А я вже не витримую, по щоках уже сльози котяться горохом.

- Я не маю що тобі відповісти. Чому ти просто не можеш порадіти за мене? – випалюю на емоціях.

- Бо він тебе не вартий! Він бабій. І рано чи пізно зробить тобі боляче. Я не хочу, щоб ти прикипіла до нього так сильно, щоб закохалася по вуха. Ти б легше сприймала ваші стосунки. Як досвід, як тимчасову розвагу.

- Я не хочу тебе більше слухати. – розвертаюсь до дверей та сама відкриваю замки. – І якщо тобі важлива наша дружба, то наступного разу ти не будеш знецінювати мої почуття до Стаса, а його до мене. – кидаю перш ніж вийти.

- Я доведу, що ти помиляєшся. – тихо відказує Ксеня, та я цього вже не чую.

Мчу по сходах вниз. Навіть не задумувалась над тим, щоб викликати ліфт. Хотіла якомога швидше потрапити на свіже повітря. Ця розмова мене душила.

Ніби частинку мене відірвали. Таке розчарування переживала.

Пізніше. Заливалася вдома сльозами. Не могла зрозуміти чому? Чому Оксана не може просто за мене порадіти. А мусила обгадити таку подію своїми словами. Чим їй так не догодив Станіслав?

Стас подзвонив уточнити про нашу зустріч, він завжди після роботи заїжджав спочатку до мого дому, інколи в авто сиділи, інколи чай приходив попити до квартири. Сьогодні все скасувала. Ледве знайшла в собі сили, щоб тримати голос рівним, аби хлопець не догадався про мій стан.

 

Усім привітики 😉 😘 😉 

Цього тижня оновлення будуть ще в середу та п'ятницю

P.S. Як вам розділ?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно