Маркіз де Сад - Будуарна філософія

відразу, як тільки в них відпадає потреба. Лише виходячи з цих міркувань, нам слід любити тих або тих людей, любити їх лише заради них самих — очевидна омана; ніколи природа не вкладала в людину інших порухів, інших почуттів, аніж ті, які дають їй певну користь або вигоду; немає на світі більшого егоїста, аніж природа; отже, будьмо й ми егоїстами, якщо ми хочемо жити згідно з її законами. Що ж до вдячності, Ежені, то такі зв'язки, поза всяким сумнівом, найслабші з усіх можливих. Хіба люди роблять нам добро задля нас? Не вірте в це, моя люба; вони так чинять з бажання похизуватися, з гордощів. Тож хіба не принизливо отак стати іграшкою чужого марнолюбства? Знати, що тобі зробили добро, — жахливо. Ніщо так не пригнічує, як усвідомлення, що ти став жертвою благодіяння. Вибір тут невеликий: або повернути те, що тобі дали, або проковтнути образу. Горді душі дуже страждають під тягарем добродіяння: воно їх гнітить, воно їх розчавлює, і єдине почуття, яке вони плекають до свого добродійника, — ненависть. То де ж ви бачите дорогоцінні зв'язки, якими людина надолужує самотність, від народження призначену їй природою? Де ви бачите тих, хто мав би налаштовувати близькі взаємини між людьми? З якого дива повинні ми любити інших, шанувати їх, віддавати їм перевагу перед самими собою? За яким правом втручаємося ми в особисте життя людей, втішаючи їх у їхньому горі? В яких куточках своєї душі знайдете ви тепер оті прекрасні і нікому не потрібні чесноти: добрість, гуманність, співчутливість, — наведені в безглуздих законах кількох ідіотських релігій, проповідуваних самозванцями та жебраками, релігій, які просто вимушені заморочувати людям голови, бо люди, здатні міркувати розважливо, не стали б не те що сповідувати їх, а й терпіти. От ви й скажіть мені тепер, Ежені, чи й досі ви вважаєте, ніби смертних мають поєднувати якісь священні узи? Невже ви гадаєте, що я мушу любити когось там більше, аніж самого себе?

ЕЖЕНІ. Ваші аргументи відповідають нахилам мого серця і надто мені приємні, щоб мій розум їх відкинув.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Вони в самій природі, Ежені, і те, що ти їх схвалюєш, — зайвий доказ на їхню користь. Адже ти щойно вибрунькувалася з її лона — тож хіба можуть твої відчуття бути наслідком розбещеності?

ЕЖЕНІ. Але якщо всі ті збочення, які ви проповідуєте, відповідають намірам природи, чому тоді закони осуджують їх?

ДОЛЬМАНСЕ. Бо закони створені не для індивіда, а для суспільства в цілому, і це ставить їх у постійну суперечність з інтересами окремої людини, адже ці інтереси ніколи не збігаються з інтересами загалу. Але, добрі для суспільства, закони дуже погані для кожної окремої особи, з яких суспільство складається; бо хоч вони й захищають індивіда, і гарантують йому певні права, вони водночас обмежують його в діях і ув'язнюють на три чверті його життя; тому чоловік розумний зневажає закони і терпить їх, як ото терплять змій та гадюк, котрі хоч і кусаються, але своєю отрутою приносять і певну користь у медицині; він рятується від законів так само, як рятувався б від тих отруйних гадів, тобто вдається до застережних заходів, ховається за завісою таємниць, користується з усього, що підкажуть йому розважливість та обачність. Якщо ваша душа загориться бажанням вчинити лиходійство, Ежені, то чиніть його потай, не розповідаючи про свої наміри, а якщо вам конче треба з кимось порадитися, то хай це будуть ваша подруга і я.

ЕЖЕНІ. О, таке бажання у мене вже виникло!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Яка примха схвилювала тебе, Ежені? Довірся нам без страху.

ЕЖЕНІ (в нестямі). Мені потрібна жертва!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. І якої статі ти хочеш, щоб вона була?

ЕЖЕНІ. Моєї!

ДОЛЬМАНСЕ. Ну то як, пані, ви задоволені своєю ученицею? Ми достатньо швидко засвоює вона нашу науку?

ЕЖЕНІ (в тому самому трансі). Жертва, мені потрібна жертва!.. О боги! Яка я була б щаслива!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. І що б ти їй учинила?

ЕЖЕНІ. Все!.. Все!.. Все для того, щоб зробити її найнещаснішим зі створінь! О моя люба, пожалій мене, я більше не можу!..

ДОЛЬМАНСЕ. Прокляття! Яка багата уява!.. Ходи до мене, Ежені, ти чарівна… Ходи, я тебе поцілую, тисячу і тисячу разів! (Обіймає її.) Дивіться, пані, дивіться на цю юну розпусницю, дивіться, як вона доходить головою, коли ніхто її й не торкається… Я просто не можу не наколоти її в гепу ще разочок.

ЕЖЕНІ. А матиму я потім те, чого жадаю?

ДОЛЬМАНСЕ. Авжеж, дурненька! Даю тобі слово, що матимеш!

ЕЖЕНІ. О любий друже, ось тобі моя гепа!.. Роби з нею все, що хочеш!

ДОЛЬМАНСЕ. Стривайте, я хочу влаштувати так, щоб усі ми здобули з цього якнайбільше втіхи. (Кожен робить те, що велить йому Дольмансе.) Огюстен хай ляже на краю ліжка, Ежені примоститься на ньому, і, поки я гратимуся з нею в содомську гру, я тертиму її лоскотунчика розкішною голівкою Огюстенового живуна, який має поки що утриматись і не вивергати сімені. Наш дорогий шевальє, який, не кажучи ні слова, тихенько розігріває себе, дослухаючись до нашої розмови, примоститься на плечах Ежені й підставить свої гарненькі сідниці моїм поцілункам. Водночас я збуджуватиму його спіднизу. Тобто, загнавши свого інструмента в гепу, я матиму в кожній руці по живчику. А щодо вас, пані, то я вже виступав у ролі вашого чоловіка, тепер виступіть ви в ролі мого; для цієї мети одягніть найбільшого штучного члена, який у вас знайдеться. (Пані де Сент-Анж відкриває скриню, наповнену цими предметами, і наш герой вибирає найстрахітливішого.) Чудово! Як повідомляє номер, що на ньому стоїть, він має чотирнадцять дюймів завдовжки і десять у обхваті; застебніть цей пристрій на своїх стегнах, пані, і нагородіть мене могутніми поштовхами.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Правду кажучи, Дольмансе, ви збожеволіли. Я покалічу вас цією штукою.

ДОЛЬМАНСЕ. Не бійтеся. Пхайте його вглиб, проникайте в мене, мій ангеле; я не стану наколювати любу Ежені, поки ваш