Сергій Вікторович Жадан - Депеш Мод. Ще одна розмова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Степан галябарда важко торкається своїми волохатими пальчиками клавіатури, я шкірою відчуваю це його ворушіння товстими, волохатими, червоними відростками, робить програш на своїй пластмасовій «йоніці» і починає співати. «Я спитався у вітра, коло брами,– співає він,– чи не бачив ти, та-ра-рам, моєї мами. Ти сходи, щось там та-ра-ра-рам за тую браму, там я бачив, та-ра-ра-рам, твою маму». «Твою маму, твою маму»,– похмуро вступає хор.
– Це що— хор?– питаюсь я, повернувшись.
– Хор,– невпевнено відповідає Вася.
– Да? А я думав, що степан галябарда сам співає.
– Це хор.
– Що хор?
– Степан галябарда— це хор,– каже Вася.
– Як це?
– Так. Ось послухай.
«Твою маму, твою маму»,– печально підтакує степан галябарда з космічних глибин.
– Ти знаєш,– кажу я,– якщо це й хор, то якийсь недобрий хор. Якийсь злий хор. Чуєш, як вони про маму?
«Твою маму»,– ще раз погрозливо озивається степан галябарда.
– Мені здається,– каже Вася,– вони нас підслуховують.
– Ага, схоже, вони насторожились, чуєш— замовкли?
– Вони нас пасуть.
– Навряд. Для чого це їм?
– Не знаю. Може, вони з міліції.
– Да, якісь вони недобрі.
– Я кажу тобі,– упевненіше говорить Вася,– мінтура, сто пудів мінтура. Чуєш— замовкли, суки.
– Почекай,– кажу я,– не заводься. Яка ж це мінтура? Мінтура не співає.
– Ага, не співає. Співає. Ти дивився коли-небудь новини?
– Що?
– Новини.
– А. Ні, не дивився.
– А я,– каже Вася,– дивився. Там показували монгольських міліціонерів. У них був день незалежності, і вони співали.
– Що— усі?
– Ну, ні, не всі. Хор. Ось так само, як тут,– показує Вася на прикольну радіолу.– Стояли, тварі, й співали.
– Ну, і що?
– Ну, і тут те саме. Це мінтура, повір мені.
– Та ладно.
– Я тобі кажу.
«Хррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррр».
– Чуєш?– шепоче Вася.– Мусарня.
Я уявляю собі, як по той бік радіопростору, десь у Монголії, стоїть хор міліціонерів на конях, стискаючи в руках нагаї, і тривожно вслухається в ефір, намагаючись упіймати наш шепіт. Я аж берусь холодним потом. «О-о-о»,– думаю.
– Почекай,– кажу,– але ж ведучий сказав, що це степан галябарда.
– А ти знаєш,– питається Вася,– що це значить?
– Що значить?
– Ну, оце-о «галябарда»– що значить?
– Ну, і що?
– Це й означає— мінтура.
– Та йди ти.
– Я тобі кажу. Це мінтура. Це хор монгольських міліціонерів.
– Степан галябарда— це хор монгольських міліціонерів?
– Так.
– Степан галябарда?
– Сто пудів.
– Ну, добре,– кажу я.– Я можу погодитись із тим, що їх там справді багато, навіть із тим, що вони з міліції.
– Із монгольської міліції,– уточнює Вася.
– Добре— із монгольської міліції. Але чому вони називаються «степан галябарда»?
– Так це ж по-монгольському й означає— «Хор монгольських міліціонерів»!
– «Степан галябарда»– це «хор монгольських міліціонерів»?
– Так. По-монгольському.
– Значить, «степан галябарда»– це множина?
– Так. Це множина,– упевнено каже Вася.
– Ой, бля.
«Двадцять друга година двадцять хвилин. В ефірі— “Музична толока”!– радісно вривається в кімнату голос ведучого.– Продовжуємо нашу розповідь про творчість легендарного ірландського народного колективу “Депеш Мод”. Як говорять в народі— біда йде, за собою другу веде. Восени 1970 року, холодного вересневого вечора, батько Дейва— вирлоокий Бен— після довгої тяжкої агонії, пов’язаної з тяжкими тілесними болями та моральними переживаннями, благополучно помер, залишивши сиротами дружину-покритку й малого хворобливого Дейва. Помираючи, старий моряк сказав синові: “Усе своє життя я віддав боротьбі за незалежність Ірландії, не забувай про це, Дейве. Гордо неси крізь усе життя ім’я ірландця, не давай цим сукам, цим факін-католикам узяти тебе за геніталії, пам’ятай, бляха-муха, що ти із гордого роду Ганів, а Гани, блядь,– додав він кріпке моряцьке словечко,– ніколи не прогиналися під цими факін-католиками, зрозумів, ти, виродку малолітній?”– сказав він, із тим і помер. Малому Дейвові дісталися від нього у спадок лише жетон на риболовецького човна та стара губна гармоніка. Жетона малий Дейв одразу ж загубив, гармоніку, у принципі, теж, що не завадило йому, однак, стати в майбутньому зіркою шоу-бізнесу.
Початок музичної кар’єри Дейва біографи пов’язують із тими сімейними негараздами, що виникли в дружній родині Ганів по смерті батька. Дейвова мама, не маючи в собі сил для опору та подальшої боротьби, стає на шлях колаборанства, прямо-таки у своїй конторі віддаючись офіцерам великобританських військово-морських сил.
Малий Дейв боляче переживає моральне падіння близької йому людини… ну, себто я так розумію— мами,– додає від себе ведучий.– Тоді ж він уперше знайомиться із наркокультурою, і це— за словами співака— стає одним із найбільш приємних відкриттів у його житті… Ні,– раптом поправляється ведучий,– мабуть, усе-таки не наркокультурою. Просто— культурою. А, мать його так,– урешті обламується він правити своїх колег із лондонської редакції і далі вже читає з аркуша, що там є.– Саме в цей момент свого життя і в такому стані молодий Дейв Гай починає займатися музикою. Спочатку він її слухає, але згодом цього йому стає недостатньо, й Дейв вирішує створити власний музичний колектив, аби через музику висловити свої почуття, які вони в нього там були. Холодного осіннього вечора 1980 року в одному з портових ольстерських борделів Дейв зустрічає симпатичну білявку, яку звали Гор. Гор,– перечитує ведучий,– ну да: яку звали Мартін Гор…»
– Во його пре,– говорить Вася.
– Тихо,– кажу— а то зараз знову почнеться.
«У житті юного Дейва з’являється перше серйозне захоплення. Разом із симпатичною білявкою Мартін Гор вони збирають перший склад “Депеш Мод”. Обов’язки в колективі розподіляються порівну— Дейв співає ірландських пісень, грає на кількох музичних інструментах, а його симпатична білявка танцює на сцені й займається фінансовим боком справи. Незабаром у них народилася дитина».
– У кого народилася дитина?– питає Вася.
– У «Депеш Мод».
– Да?– Вася дивується.– Цікаво, від кого.
– Від степана галябарди,– кажу.
«Себто ні, не дитина,– знову поправляється ведучий,– дітище, у них з’являється перше дітище— альбом “Говори та записуй”, який одразу ж стає платиновим.
А зараз,– він важко переводить подих, схоже, остаточно заплутавшись у сценарії,– ми ще раз зробимо музичну паузу й послухаємо наступну музичну композицію. “Мамині очі”. Співає степан галябарда».
«Мамині сині очі,–
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Депеш Мод. Ще одна розмова», після закриття браузера.
