Агата Крісті - Небезпека «Дому на околиці», Агата Крісті

– Ви ж видатний детектив, правда, мсьє Пуаро?

– Так мене називали, мадам.

– О, я чула. Навіть у наше далеке сільце долинула слава про вас. Ви ж докопаєтеся до істини, мсьє Пуаро?

– Мадам, я не знатиму спокою, доки цього не зроблю.

– Вона відкриється вам, мсьє Пуаро, – промовив пастир, і його голос задрижав, – зло не може залишитися безкарним.

– Зло не буває безкарним, мсьє. Просто кара не завжди стає явною.

– Що ви маєте на увазі, мсьє Пуаро?

Але той лише похитав головою.

– А Нік, бідолашне дитя, – повела далі місіс Баклі. – Кого мені найбільше жаль, то це її. Що за листа вона мені прислала – просто вбита горем. Пише, що почувається так, наче запросила Меґґі на смерть.

– Таке не годиться казати, – осадив її чоловік.

– Звісно, а все ж я розумію, як то їй. Хотіла б я побачитися з нею. Мені здається дуже дивним, що до неї не пускають власних родичів.

– Там страх які суворі лікарі й медсестри, – ухильно видобув Пуаро. – Встановлять собі правила – ось так, мовляв, і так – і вже від них нізащо не відступляться. Ну й, безперечно, непокояться за її психіку… адже цілком природне хвилювання, спричинене зустріччю з вами…

– Може, й так, – із сумнівом відповіла дружина священика. – Але не до душі мені ці клініки. Нік зразу стало б набагато краще, якби її відпустили зі мною – подалі від цього місця.

– Не виключено… та вони, боюся, не погодяться. А ви давно не бачилися з мадемуазель Баклі?

– З минулої осені, коли вона була в Скарборо. Меґґуся тоді їздила провести з нею день, а потім вони разом повернулися, і Нік у нас заночувала. Вона миле створіння – хоча про її друзів того самого й не скажеш. Ну а що до способу її життя… ох, та чи ж вона у тому винна, нещасне дитя?.. Росла, як бур’ян при дорозі.

– А дивний він, цей «Дім на околиці»… – задумливо зауважив мій друг.

– Мені він не до вподоби, – відказала на це місіс Баклі, – та й раніше ніколи не був. Є щось надзвичайно недобре в цьому будинку. Я і старого сера Ніколаса страх як не любила. Від нього в мене аж мурашки йшли по шкірі.

– Боюся, нехорошою він був людиною, – промовив її чоловік, – хоча й не позбавленою дивної харизми.

– Я зроду її не відчувала, – заперечила дружина. – У цьому домі висить якась лиха аура. Не слід нам було відпускати Меґґусю сюди.

– Ох, якби ж то знаття… – зітхнув містер Баклі, скрушно похитавши головою.

– Що ж, – сказав Пуаро, – не стану вам і далі набридати. Я тільки хотів висловити своє найглибше співчуття.

– Спасибі на доброму слові, мсьє Пуаро. Ми дуже вдячні вам за все, що ви робите.

– Ви повертаєтеся в Йоркшир… а коли?

– Завтра. Сумна буде мандрівка. Прощавайте, мсьє Пуаро, і ще раз спасибі.

– Дуже прості, приємні люди, – промовив я, коли ми пішли.

Детектив кивнув.

– Аж серце кров’ю обливається, еге ж, mon ami? Така нісенітна, безглузда трагедія. Cette jeune fille[107], ох, як же гірко я картаю себе. Я, Еркюль Пуаро, був на місці – і не відвернув цього злочину!

– Його ніхто не міг відвернути.

– Ви говорите не подумавши, Гастінґсе. Його не могла відвернути звичайна людина, але який же тоді сенс бути Еркюлем Пуаро та мати сірі клітинки кращої якості, ніж у решти, якщо ти не спромігся здійснити того, що звичайній людині несила?

– Ну, якщо так ставити питання… – кинув я.

– Так і ніяк інакше. Я осоромлений… морально знищений… цілковито принижений…

Мені спало на думку, що самоприниження Пуаро на диво схоже на те, що у звичайних людей іменується гординею, але я розважливо утримався від будь-яких зауважень.

– Ну а тепер, – сказав він, – en avant[108]. У Лондон.

– У Лондон?

– Mais oui. Ми запросто встигаємо на потяг о дванадцятій. Тут усе тихо. У клініці мадемуазель нічого не загрожує. Тож сторожові пси можуть відлучитися. Мені необхідно навести одну-дві невеличкі довідки.

Перше, що ми зробили після прибуття в столицю, це завітали до юристів покійного капітана Сітона – панів Вітфілда, Парджайтера і Вітфілда.

Пуаро заздалегідь домовлявся про зустріч, а тому, хоча вже звернуло на сьому, нас незабаром запросили в кабінет містера Вітфілда, голови контори.

Той виявився дуже ґречним, показним чоловіком. А перед ним лежали два листи: від начальника поліції графства та якогось високого чину зі Скотленд-Ярду.

– Усе це суперечить звичній практиці і грубо порушує процедуру, мсьє… е-е… Пуаро, – сказав юрист, протираючи окуляри.

– Саме так, мсьє Вітфілде. Але ж і вбивство суперечить заведеному порядку… і, що не може не радувати, виходить за рамки звичайного.

– Що правда, то правда. А все ж це якось притягнуто за вуха… пов’язувати злочин з останньою волею мого покійного клієнта… еге ж?

– Я так не вважаю.

– Он як! Не вважаєте… Що ж… з огляду на обставини… а тут іще треба сказати, що й сер Генрі у своєму листі вкрай наполягає на цьому… я… е-е… з радістю зроблю, що зможу.

– Ви були адвокатом покійного капітана Сітона?

– І всієї родини Сітонів, вельмишановний сер. Ми надаємо їм поради з юридичних питань… ну тобто це я про контору… ось уже сотню років.

– Parfaitement[109]. А покійний сер Метью Сітон – він склав заповіт?

– Ми склали його для нього.

– І він залишив свій статок… кому?

– Сер Метью зробив кілька розпоряджень… зокрема й на користь Музею природознавства… але основна частина його великої – ба навіть, з дозволу сказати, величезної спадщини – цілком і повністю відійшла капітанові Майклу Сітону. Покійний жодних інших близьких родичів не мав.

– То, кажете, величезна спадщина?

– Небіжчик був другою за багатством людиною в Англії, – стримано відказав містер Вітфілд.

– Він мав дещо своєрідні погляди, еге ж?

Юрист суворо зиркнув на нього.

– Мільйонер, мсьє Пуаро, може дозволити собі ексцентричність. Від нього таке майже вимагається.

Мій друг смиренно вислухав цей реприманд і поставив наступне запитання:

– Смерть спостигла його несподівано, як я розумію?

– Украй несподівано. Сер Метью мав на диво добре здоров’я. Але, як виявилося, в організмі завелася пухлина, про яку лікарі й не підозрювали. Вона пустила метастази в життєво важливі органи, і її потрібно було терміново видаляти. Як і завжди у таких випадках, операція пройшла цілком успішно. Але пацієнт помер.

– А його статок перейшов