Дар’я Зелена - Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена

Діти та Ситула обережно спускаються сходами в повній темряві, паличка Ситули ніяк не може засяяти «люмусом».

— Йдіть обережно, в мене чомусь не працює паличка, не можу нам освітити шлях. Значить щось не так з повітрям. Взагалі, це місто в мене викликає сумніви, ніби це коробка в коробці. Тобто іншу школу побудували всередині нашої. Я десь чула про таке, але на власні очі не бачила ніколи щоб хтось так міг робити, тому не впевнена на сто відсотків, що це може бути.

— Тоді, якщо це місце може бути штучно створеним, тут точно знайдеться щось, що буде відрізнятися виглядом і розміром, а значить так ми зможемо знайти сховку злодіїв, — допускає Маріан.

— Якщо це їх рук справа, звісно. Або це заманка була для учнів, або для вчителів та персоналу, або просто воно зʼявилося само по собі й не було заплановано для відвідування кимось іншим, — говорить Ситула, зупинившись посеред великого холу. — Скоріше за все метою втеклих вʼязнів є просто заволодіти усіма цінними речами в школі та перевести на свою сторону сильних магів. А от що саме вони планують зробити зі світом відомо тільки їм самим.

— Звучить страшно… — протягує Міллі.

— Був раніше в школі один хлопець — років десь чотири-пʼять тому закінчив її — котрий був дуже сильним магом та творив дивні речі в школі, проте про це ніхто не здогадувався, а лиш тільки після його випуску знайшли деякі з його « робіт», так скажімо. Вчителі говорили, що він буде дуже сильним магом, проте побоювалися, що він буде робити «надвеличні» справи на стороні зла. Про це говорила його дивна поведінка. Ходять легенди, що він заповів повернутися до школи й зібрати велику армію магів. Саме тому всі вчителі думають саме на нього, коли бачать ці дивні речі, що відбуваються наразі. Якщо ця кімната — його рук справа, то ми у великій небезпеці. А якщо до його рук вже потрапили Зої та Синамус — стережись.

— Таки потрапили, — лунає здалеку. В кімнаті завіяло холодом.

— Сумно не знати моє імʼя, дорога Ситуло.

— Ну я що, повинна все запамʼятовувати? — мовить Ситула, наче не розуміючи, що зараз з нею спілкується потенційно небезпечна людина.

— Том Марволо Реддл, приємно познайомитися, — так само смішно відповідає чоловік, що секунду тому був за хмарою густого чорного диму. Він протягує руку Ситулі. Ситула ж, нічого не підозрюючи, потискає його руку.

— О, яке шанобливе ставлення, до мене ще ніхто так приємно не ставився, — насмішливим далеким голосом головить чоловік.

— Та будь ласка. А чи не знаєте ви, де перебувають наші друзі, вони повз вас не проходили?

— Сиутуло, ти що не бачиш хто це? — пошепки мовить Маріан, тягнучи Ситулу за рукав.

— О, бачив, дуже милі співбесідники. Ходімо, я вас до них відведу.

— Ні, дякую, ми б хотіли побачити їх тут, якщо це можливо, — впевнено, але ввічливо говорить Ситула.

— Ваше право, почекайте трохи тут, — чоловік віддаляється в гущу туману.

— Ситуло, ти що, нічого не зрозуміла? — питає знервовано Маріан.

— Т-с-с-с, давайте насолодимося тишею.