Дар’я Зелена - Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена

— Ми просто помітили дивні двері… Тобто ти хочеш сказати, що в той час як ми були там, в кімнаті були ще й злодії?

— Все могло бути. Тоді, зважаючи на розповідь Рейті ( як добре, що він все-таки одужав), вони почали бігати, щоб налякати вас й вивести звідти. Я не знаю, що могло б статися, якби ви там затрималися, адже невдовзі Фіджа, Рейті та Лайду побачили « злодії», так скажімо, та їм теж довелося тікати. Наступного дня кімнати вже не було на тому місці.

Зої блаженно підняла очі на стелю. Тоді Ситула підсіла ближче й , схрестивши ноги на ліжку Зої, уїдливо сказала:

— Тепер моє питання, — посміхнувшись сказала вона. — Я бачила, що ви з Синамусом часто проводили час разом, коли ти заходила до його палати. Він тобі подобається?

— Ну-у-у, трохи почервонівши протягнула Зої, — я гадаю, що все ж таки ми друзі, з ним поговорити можна тільки про уроки або щось наукове. Хоча іноді він і не буває занудою. Мені здається у Маріан з Мартином там вже більший роман, вони вже за ручку ходять, представляєш! Мартину дуже подобається Маріан, а сама Марі наче не бачить цього, хоча всеодно добре ставиться до Мартина.

— А що у Міллі в житті цікавого? — питає Ситула, нагостривши вуха.

— Вона, здається, гарно подружилася з хлопчиком, який сидів поруч з нею на першому турнірі з квідічу. Вони часто ходять до кабінету травології за порадами професора Чесноук та разом вчать уроки під деревом за школою.

— Як же ви швидко ростете, мої любі! — щиро посміхається Ситула.

— Не так вже й швидко! — заперечує Зої. — Мене зараз приваблюють тільки нові пригоди! Я не готова від них відмовлятися навіть якщо це буде мені коштувати миттям підлоги в туалетах після школи!

— Добре, вірю, тепер твоє питання.

— Так… Нас із Маріан все ще непокоїть проблема моєї палички. Вона якось погано працювала з того моменту, як ми зустріли «тварин-розвідників». Я в кімнаті, де ви билися з цим чудаковатим злодієм вона взагалі не працювала. Можеш її глянути?

— Хм… Розкажи, що у неї всередині та з якого вона матеріалу?

— З тису здається… О, ні, з акації. Та всередині щось з єдинорога.

— Так ось в чому справа! — вихоплює весело Ситула. — Наші з тобою палички виготовлені з акації, а ця деревина дуже примхлива, не усюди і не при всякому чарівникові працюватиме. Моя паличка спочатку теж відмовлялася працювати, але коли дійшло діло до серйозного, то запрацювала з подвійною силою. Раз тобі дісталась така гарнюня, значить ти дуже обдарована чарівниця, вітаю тебе!

— Тоді я зрозуміла, чому в тих двох таємних кімнатах моя паличка не працювала. Але… Я ж не сильна, я відстаю по знанням навіть від Маріан, хоча намагаюся вчитися старанно.

— Зої… Твоя сила не у твоїх знаннях ( хоча і в цьому теж), а перш за все у твоїх вчинках. Ти показала себе, як чудову медсестру, коли перевʼязала рани друзям, мені про це розповіла Маріан. Ти маєш величезну силу в собі, тобі потрібно лише знайти, де її використати. А тепер давай підемо донизу пити чай, твої батьки тебе довго не бачили, треба їм розповісти, скільки всього трапилося за цей час в школі.

— Вже йду, — не встигаючи за Ситулою, що вже виходить з кімнати, говорить Зої. Раптом вона перечеплюється через ніжку стільця й падає з грюкотом на підлогу.

— В тебе все добре? — зі сходів кричить Ситула.

— Так, так, біжу!

Раптом погляд Зої падає на її паличку, що лежить на нерозпакованому чемодані. Вона починає сяяти синім кольором. Зої бере паличку до рук та вдивляється у неї. Поступово на паличці проступає надпис « Я люблю тебе. Я зроблю тебе могутньою». Приємно посміхаючись паличці, Зої кладе її на стіл та спішить до батьків, знову перечеплюючись за той самий стілець та заливаючись реготом.

Кінець