Дар’я Зелена - Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена

Гадаю, майже всі, хто прочитали твори неперевершенної Дж.К Роулінг, хотіли б хоч на один день потрапити до школи чарівництва й чаклунства - Гоґвортс. Деякі навіть були налаштовані на перехід на навчання у цю особливу школу уже в наступному навчальному році. Але чи все так легко дається майбутнім чарівникам, і чи справді з магією легше живеться? Питання одне, але відповіді різні. Пропоную знайти вашу відповідь у творі «Все, що ви не знали про Гоґвортс». Книга є фанфіком та не намагається скопіювати оригінальний цикл творів Дж.К. Роулінг.

Глави 1-2

Глава 1

 

 

Все починається у будинку сімʼї Еверлін який знаходиться неподалік від Лондона.

— Ну от, і знов не прийняли у школу. Мені не цікаво вивчати ці нудні предмети. Чому не можна зробити школи з готуванням цукерок чи виробленням прикрас в якості предметів? — сказала Зої і з гнівом утонула в глибокому кріслі.

— Не сумуй, донечко, — говорить міс Еверлін. На світі ще є багато шкіл, ти точно знайдеш ту, що прийдеться тобі до душі. Звичайно, ми з татом теж зніяковіли, але це не привід кидати почате. Тут, до речі, тобі лист. Може, від Генрі ? Давно він тобі не писав.

—  Давай подивлюся. Хм… — Зої спочатку почала без будь-якого ентузіазму, але потім дуже здивувалася.

 

«Ми раді поінформувати Вас, що Вам надано місце у Школі чарівництва та чаклунства «Гоґвартс». Будь ласка, ознайомтеся із доданим до цього листа списком необхідних книг та предметів. Заняття розпочинаються 1 вересня. Чекаємо на вашу сову не пізніше 31 липня»…

 

— Що це за школа? — з неабияким здивуванням почала Зої. Ти писала до іншої школи?

— Ні, — мати застигла в непорозумінні, — можливо тато це зробив? …Мили-ий.

— Що, Маргарет? — говорить тато виходячи з кімнати, де він відпочивав після ранкової праці в саду дому сімʼї Еверлін.

— Ти в ніякі школи без мене не писав, Вільяме? — питає мама Зої.

— Та ні. Ти ж мене просила все з тобою обговорювати. Можна мені прочитати?.. Дивно. Може шахраї писали чи діти, що хочуть повеселитися. Але не сказав би, що шахраї писали б таке в листі — не сказано ні адреси, ні контактів, щоб звʼязатися… Ну, ніби звичайний лист.

— А як же звʼязатися зі школою? — питає Маргарет. — Куди надсилати листа? І чому така дивна назва—«Школа чарівництва і чаклунства»?

— Тату, тут пишеться про сову. Треба відправити сову?

— Ні, це якісь дурниці. Де ж ми сову візьмемо? Особливо вдень.

— Можливо вона сама до нас зʼявиться?

Тут за вікном на крильце сідає велика бура сова і з неабияким натяком похитує головою.

Дивись!— Говорить Зої в захваті до тата.— Яка гарнюня! Ось ще лист, наче з такою ж печаткою…Ідентичний тому, що в нас. Може ви напишете свої запитання до директора школи і відправите цю сову до нього?

— Все одно в це не віриться, — продовжує тато. — Але як же ця сова знайде дорогу до того, до кого ми пишемо?

— А як вона тоді знайшла дорогу до нас? — насмішкувато запитує Маргарет побачивши татові випуклі очі.

— Точно, вона ж якось її знайшла. — продовжує тато, чешучи голову.

Ну добре, відправлять вони листа. І донечці буде приємно повірити в магію, і батькам школи - «шахрайки» позбутися…— Щось мені здається я цій сові не сподобався. — говорить тато вже дивлячись на свій одяг, який послугував туалетом для сови. — Треба негайно прати цю сорочку.

 

 

 

Глава 2

 

Тато і Зої приїхали у Лондон, щоб зібрати зазначений список книг, купити «котел, паличку й інші речі» ( взагалі вони приїхали за звичайною канцелярією, але підіграти ж треба).

— І-так, до Лондона ми дісталися, — говорить тато, потерши руки в захваті, — Залишилося тільки дістатися Ко-Косої алеї, де зібрані речі, що нам потрібні. Не вірю, що їх треба купляти саме там, ніби їх в звичайних магазинах не продають?..О, вибачте, Ви не підкажете де тут Коса алея ?

— Ні, вибачте, не знаю такої.

— Все одно дякую Вам. — говорить тато, думаючи, що все ж таки школи не існує і це просто шахрайство.

Але на розпитування батька Зої звернув увагу один вусатий чоловік.

— Доброго дня! Я знаю, де знаходиться те, що Вам потрібно. Лишень ідіть за мною і не питайте зайвого.

Тато випучив очі від почутого, але послухався похилого сера. Прохід через «Дірявий котел» так і навівав питання у тата Зої, а коли вони підійшли до цеглинної стіни, то його не витримало:

— Куди Ви, вибачте, нас завели? Як ми пройдемо через стіну?

— На те ви і збираєтеся в школу магії. — говорить чоловік з лагідною усмішкою. — Звикайте до дивакуватих речей, після цього шкільного року вони будуть постійно.

І тут справді відбулася магія! Натиснувши на декілька цеглинок кінчиком деревʼяної палички, вусатий чоловік відкрив для тата й Зої нову вулицю з незліченною кількістю крамничок.

—Тату, ти не забув нашого списку речей вдома? — питає Зої на всяк випадок.

—Наче ні… — протягує тато, знаючи, що навмисно його не брав. —Та де ж він? Ох, здається, що нам потрібно повертатися…

Тут Зої побачила жіночку з дівчинкою приблизно того ж віку, що й Зої, і зрозумівши те, що тут ходять тільки дивакуваті люді в мантіях, вирішила запитати саме у неї, бо вона була на вигляд —«нормальна».

—Вибачте, чи Ви не купляєте речі, потрібні для вступу до школи Гоґвортс ? — говорить Зої, поки тато намагається її зупинити.

— Так, для неї. Вам потрібна якась допомога?

—Так, мій тато, здається залишив свій лист з переліком речей вдома, і ми не знаємо що купляти.

Леді одразу побачила в татові нашої Зої магла, вона дуже здивувалася — як він потрапив на косу алею, не знаючи анічогісінько про магію.

— А чи до Вас не повинна була прийти людина зі школи й про все розповісти?

— Ні, чи вона дійсно повинна була? Можливо, про нас забули, чи вона прийде пізніше, але ми вже тут і папірця в мене, на жаль, немає. — говорить тато досить серйозно.

— В такому разі я Вам допоможу.

Леді за декілька секунд начаклувала новий, ідентичний її папірцю, список книг для першокурсників.

— Це просто неймовірно. — з сіяючими очима говорить Вільям. Що ж тут взагалі коїться? Тобто школа чарівництва насправді існує?

— Так, звісно, — відрубає леді.

Поки тато розпитував жіночку про те, що тут коїться, Зої вже встигла познайомитися з Маріан Груперс, донької жіночки, у якої  Вони розмовляли, але тут прийшов час попрощатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍