Черрі - One Shoot, Черрі

Синмін кілер, який завжди вчасно і якісно виконує свою роботу. Вона приносить хлопцю гарні гроші, та й усуває він лише справді поганих людей. І все в його житті добре, допоки Мін не отримує замовлення із солідним гонораром. Там він бачить ім'я Лі Мінхо — хлопця, який через кілька днів помічає Синміна з рушницею на даху, і замість того, щоб втекти показує йому язика... Так і починається їхня маленька гра, яка приведе до цікавих наслідків.

---

Синмін тихо шмигає носом, стоячи на даху однієї з численних багатоповерхівок. Ранок виявився напрочуд холодним, як для липня. Тому він раз по раз ловить дрижаки, кутаючись у занадто тонку джинсову куртку.

Хлопець роздратовано і разом з тим облегшено видихає, побачивши чоловіка, який запалює світло у своїй вітальні. Мін не знає його історії життя лише ім'я, вік, місце проживання і за що саме він сьогодні помре. Це все, що йому потрібно, аби вбити свою ціль, інформацію, яку він отримав кілька днів тому.

Триразовий чемпіон зі стрільби не зміг знайти більш прибуткової роботи, ніж бути кілером. Це гарні гроші й не складні завдання, за винятком відмороженої дупи та ранніх підйомів. Плюс добрий друг Синміна порекомендував його непоганій команді, яка не ставила зайвих питань по типу тих, "а чому ти вирішив вбивати людей?"

Тому зараз, слідкуючи за чоловіком, який спокійнісінько блукає своєю квартирою, Мін думає про гарячу каву, яку купить дорогою додому. Ця робота для нього залишається лише роботою. Жодного шкодування чи мук совісті юнак не відчуває, бо знає, що усуває лише людей, які на це заслуговують. Один удар серця, тихий звук рушниці й у світі стало на одного покидька менше. Синмін спокійно складає свою зброю і ховає у надійному місці, про яке знає лише він.

Хлопець йде вивченою до дрібниць дорогою і купує каву в улюбленій кав'ярні. Але цю прекрасну мить руйнує набридлива вібрація телефону.

— Ти, як завжди невчасно, Хане, — бурчить незадоволено парубок, виходячи з кав'ярні. Йому всміхається мила дівчина, якій він притримав двері на виході.

— І я теж щасливий чути з-поза ранку твій голос, Синміне, — не без сарказму тягне Джісон, вже щось наминаючи за обидві щоки. — Ти сьогодні, на диво, швидко впорався.

— А ти в мені сумнівався? — юнак скептично підіймає брову. — Не очікував від тебе такого, друже. Дуже образливо, знаєш.

— Образливо — це коли ти дзвониш мені і розказуєш, що вихляв всю пляшку віскі сам, а мої слова так, — здається, Мін може наяву побачити, як Джісон махає рукою, — байки і казки дітям на ніч, — він секунду мовчить, а Синмін вже запідозрює підставу. — Тому, якщо ти такий моторний, то я висилаю тобі ще одне завдання, але із зірочкою.

— Ну нііі, я не хочу. В мене має бути вихідний, Хане! — парубок готовий заплакати, але Джісон категоричний у своєму рішенні.

— Там гонорар мільйон вон, — після цих слів, все інше перестає існувати для Синміна.

Живучи в капіталістичному суспільстві юнак розумів, що ці різнокольорові папірці вирішують більшість твоїх проблем. Однак юнак якось забуває, що великі гроші приносять великі неприємності. Тому він не чує того, про що далі говорить Джісон, і всі його попередження теж проходять повз юнака.

— Синміне! — гаркає йому прямо у вухо парубок, змушуючи Міна отямитися від мрій про купання в грошах. — Ти почув, що я казав, про це замовлення і про те, чому за голову цього Мінхо платять такі великі гроші?

— Угу, угу, звісно, — бреше і не спльовує, викликаючи важкий видих у кращого друга.

— Ой блядь, як влипнеш у неприємності — не кажи, що я тебе не попереджав, — фиркає Джісон. — Я скину тобі інфу про цього типа. У тебе місяць, Синміне! Не більше, не менше, а рівно місяць, інакше полетять наші голови!

— Або ж замовлення віддадуть комусь іншому. Ти занадто драматизуєш, — хлопець закочує очі, піднімаючись ліфтом на свій поверх.

— А ти руйнуєш мою таємничу атмосферу. Все, з тобою неможливо говорити. Па, — він скидає розмову, викликаючи тихий смішок у Синміна.

Телефон сповіщає про нове повідомлення, яке Мін подивиться потім. Бо зараз йому варто поїсти, щоб не почати вбивати голими руками. Вчорашня піца летить у мікрохвильовку, а юнак опускається на стілець, чекаючи коли техніка запищить. Покінчивши з їжею, ситий і задоволений Синмін повертається до повідомлення.

— Так-так, поглянемо, що це в нас за рибка така золота, — парубок потирає руки, пробігаючи очима по рівних рядках літер. — Серйозно? — куточки губ опускаються в розчаруванні. — Я думав тут буде щось цікавіше. Пффф, та тут роботи на дві хвилини.

Він свайпає повідомлення вгору, згортаючи вкладку, і вмикає свій улюблений серіал. Однак обличчя цього Мінхо не дає Синміну спокою. Гарний, зараза! Через годину Мін знову повертається до досьє, яке отримав від Джісона.

Лі Мінхо, 28 років, старший за Синміна на рік. Живе в будинку на сусідній вулиці. Ну хоч далеко йти не треба буде. Але бентежить те, що погрішностей у нього немає. Тобто Міну вони не відомі, бо не вказані, як зазвичай, унизу невеличкого тексту. Однак юнак, не зважає на це, адже він вірить Джісону, який ніколи його не підставляв. Отже, сьогодні ввечері треба буде піти подивитися, де той Мінхо конкретно живе, щоб завтра встановити гвинтівку в будинку навпроти, або ж неподалік.

До пізнього вечора Синмін розмірковує: йти йому сьогодні чи почекати до завтра. Зрештою у нього цілий місяць у запасі. Але відтягувати справи хлопець не любив, як би лінь не було. Тому, вдягнувши кепку та легку вітровку, він йде в розвідку. І вона насправді дає свої плоди. Схоже, Лі Мінхо ненавидить штори, бо як інакше пояснити те, що вся його квартира, як на долоні. Ось він готує вечерю чи пізній перекус (Чесно? Синміну наплювати), і пританцьовує. До речі, дуже добре. Потім зникає з поля зору хлопця і з'являється знову за кілька хвилин вже з рушником на плечах. Не голяка, і на тому дякую. Спокійно вечеряє та лягає спати. Звичайний день звичайної людини.

Синмін не може втямити чому його хочуть усунути. Бо він спостерігає за Мінхо вже кілька днів, але нічого незвичного не помічає. Зрештою, не всі покидьки мають гидкий вигляд, а робота є робота. І гонорар солідний. Тому завтра настане день, коли Мін забере ще одне життя. Це його буденність і рутина, яка для когось може бути страшним сном.

Але зранку все не задалося. Будильник не задзвонив, і Синмін підірвався, як вшпилений, бо знав, що якщо не поспішить зараз, то доведеться чекати до вечора. Прибігши до потрібного дому, він побачив, що ліфт у дванадцятиповерховому будинку не працює! Тому, проклинаючи свою тупість і весь світ заодно, юнак піднявся сходами. Задиханий, голодний і злий, він не міг скласти свою, бляха, гвинтівку, якою користується вже не перший рік. І апогеєм всього став триклятий Лі Мінхо, хай йому грець!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍