Черрі - One Shoot, Черрі

— Тобі варто забратися з мого дому, і якнайшвидше, — Синмін звужує очі, намагаючись пригадати, куди заховав свій запасний пістолет.

— Ой, не ламай комедію, і краще погоджуйся, інакше я винесу тобі мізки, — він мило всміхається, а Синмін презирливо фиркає.

— І з ким тоді на побачення підеш, Ромео? Іди геть, інакше я пристрелю тебе, — юнак стискає в руках пістолет, націлюючись на Мінхо. Пам'ять вчасно підкинула йому спогади про таємний сховок для зброї.

— Стріляй, — він підіймає руки вгору. — Я ж твоя ціль, а це — шанс швидко і майже безболісно усунути мене.

— І який тоді у цьому сенс? Ти почав цю гру, а тепер так легко здаєшся, — Синмін ображено надуває губи. — Граймо за правилами. І зараз я даю тобі фору, щоб потім зміг зловити тебе, котику.

— О, то ми вже перейшли до пестливих слів, — Мінхо муркоче, майже як справжній кіт. — Але правила для слабаків.

— Ні, — хлопець опускає пістолет. — Я хочу спіймати тебе чесно, тому тікай. Зараз же!

Мінхо зривається на біг, уникаючи кулі, яка прилітає на місце, де він щойно сидів. Синмін лиш судомно видихає, намагаючись не рухатися. Він помітив снайпера трохи швидше за Мінхо, і тричі прокляв себе за те, що не заслонив штори до кінця. Юнак не хоче вмирати від кулі якогось невідомого кілера, але можливості вистрілити у нього першим він теж не має. Тому чекає й чекає, відчуваючи глибоке дихання Мінхо в коридорі, де немає жодного вікна. І чому цей дурень не втік, а залишився?

— Він іде, певно подумав, що тобі також вдалося накивати п'ятами, — тихо видихає Хо, але Синмін вирішує проігнорувати його. — Якщо що, тепер полюють на нас обох. Схоже, хтось хоче влізти у нашу гру, Синмінні.

— Не називай мене так! — гаркає парубок виходячи з квартири. Він розраховує лише на свою вдачу і тупість недолугого кілера, який намагався їх усунути. Бо курити хочеться неймовірно. Він зі своїми планами проґавив момент, коли сам став чиєюсь ціллю.

— Не думай, що я залишу тебе самого у такій ситуації, — Мінхо клацає запальничкою запалюючи цигарку. Він зупиняється біля Синміна. — Ти, між іншим, теж був моєю ціллю, але я вирішив чекати, коли ти прийдеш по мене першим. І не прогадав.

— Хіба я просив залишатися поруч? — він здивовано обертається до юнака, який лиш стенає плечима.

— Я теж не просив мене рятувати. Тепер я винен тобі, і маю...

— Перед цим я мало не застрелив тебе, якщо ти встиг забути, — поблажливо перебиває його Синмін, роблячи нову затяжку.

— Так чи інакше, на нас полюють. Тому краще забиратися з міста, — хлопець відчуває, як Мінхо уважно вивчає його обличчя, промовляючи ці слова. Ніби чекає емоційної реакції від нього.

— Я не щур, щоб першим тікати з корабля, — Мін гасить цигарку носком кросівка, дивлячись кудись у вись. — Хочуть вбити мене, значить мають померти першими, якщо хочеш втекти, то це без мене.

— Вб'ємо їх разом? — Мінхо так широко і щиро всміхається, що Синмін не може й собі втриматися від смішка.

— Бачу, ти любиш свою роботу, — він повертається до під'їзду, чуючи легкі кроки хлопця за спиною. — Я не проти, щоб ти приєднався до мене, якщо припиниш говорити про побачення.

— Я не припиню, бо ти подобаєшся мені. І я б хотів поцілувати тебе, і переспати з тобою, і...

— Зупинимося на цьому, — жестом спиняє його Синмін. Вуха хлопця починають горіти від всієї почутої інформації. Що взагалі верзе цей дивак?!

— Я тобі геть не подобаюся? — ось вони знамениті очі кота зі Шрека. — Навіть трішечки?

— Як ти можеш подобатися мені, якщо це наша друга зустріч? Я справді вражений твоєю логікою, чи краще сказати її відсутністю, — Мін закочує очі, відчиняючи двері квартири. Він заслоняє штори про всяк випадок. — Ти мені не подобаєшся, і крапка.

Саме про це він думає, коли через кілька хвилин, притискаючи Мінхо до стіни, і цілуючи його до нестачі повітря в легенях. І перевпевнює себе, що геть не зацікавлений у цьому парубку, коли першим поглиблює поцілунок, вириваючи з грудей юнака тихі стогони задоволення.

Він точно знає, що Мінхо не приваблює його, коли їхній одяг летить у різні боки і начхати, що смерть буквально дихає в потилицю. Пристрасть захоплює Синміна з головою, тому він підхоплює Мінхо під сідниці, несучи парубка у бік спальні.

Мін легко опускає хлопця на прохолодні простирадла. Його цілунки легкими метеликами розсипаються по всьому тілу Хо, змушуючи хлопця вигинатися на зустріч гарячим вустам. Синмін ніжно стискає талію парубка, коли входить у нього, змушуючи Мінхо задихається від надлишку емоцій. Він дряпає Синміну спину, намагаючись розчинитися у ньому. Зрештою, вони засинають в обіймах один одного, втомлені, але щасливі.

На світанку Мінхо прокидається на кілька секунд швидше за Синміна. Розглядає його сонне обличчя і всміхається, як дурник, під розслабленим поглядом хлопця. Мін думає, що треба зробити кави, але спершу варто дізнатися, яку любить Хо.

— Сьогодні треба пристрелити всіх, хто заважатиме нашому щастю, — юнак тягнеться та солодко цілує Синміна в губи.

— Спершу поснідаємо, а тоді визначимо, хто з нас краще стріляє, — хлопець тихо сміється, розуміючи, що після всього, що сталося, він зв'язаний з Мінхо на довго. І тепер морозити дупу зранку доведеться не йому одному. Це не може не тішити. Тільки треба попередити Джісона про все, і вирішити питання з босом. Але це він зробить потім, а зараз треба приготувати сніданок.

— Звісно, що я, — Мінхо пирхкає, піднімаючись з ліжка. — Я явно кращий за тебе. Можемо піти на побачення в розважальний центр і перевірити, хто більш вмілий у цьому.

— Ти все ж не здаєшся з цим побаченням, — буркоче Мін, заварюючи каву на кухні. Він відчуває, як теплі руки огортають його талію.

— Звісно, адже два попередні бажання я вже виконав. Тому залишається лише це, — парубок залишає вологий поцілунок на шиї Синміна, і відпускає його.

— Я зараз вижену тебе, — погроза звучить геть не страшно, і аж занадто спокійно.