denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Так, добрі ми сусіди…

– Може, пошукаємо його?

– Ходімо.

Тим часом у кімнаті Микити та Марка назрівала розмова.

– Слухай, у тебе з Нікою все серйозно? – трохи невпевнено спитав Микита.

– Чого? Ти про що взагалі? Вона сама пристала до мене.

– То ви не зустрічаєтеся?

– Хах, звісно ні.

– Ну, тоді гаразд, а до речі, де наш сусід?

– Я його сьогодні взагалі не бачив, та не турбуйся ти так, прийде.

Тим часом Дмитро та Влад шукали свого сусіда, вони обійшли весь корпус, подивилися на футбольному полі та майданчику, але хлопця ніде не було.

– Ну, може, у когось у кімнаті сидить? А ми тут бігаємо! – сказав незадоволеним голосом Влад.

– Ні, передчуття у мене погане, мені здається і його забрали.

– Та не кажи нісенітниці, куди його могли забрати?

– Ось побачиш, втратили ми його!

Хлопці повернулися в кімнату і виявили дивну картину, речей їхнього сусіда в кімнаті не було, хоча до їхнього відходу вони лежали на ліжку та в шафі.

– Ну ось, я казав, немає його! – сумним голосом сказав Дмитро.

– І що нам робити?

– Поводимося спокійно, роби вигляд, ніби все добре, якщо скажуть, що поїхав додому, роби вигляд, що повірив.

– Зрозумів.

Вже починало темніти, і на естраді залунала музика. Діти почали збиратися на дискотеку. Хоч у деяких читалася паніка в очах, але практично всі зійшлися на дискотеку. Навіть Дмитро та Влад прийшли, адже залишатися наодинці було безглуздо та небезпечно. Ті, хто не хотів танцювати, просто сиділи на лавці біля естради, і жваво обговорювали останні події. Серед любовних пліток і сварок затесалися розмови про двох зниклих хлопців. Звичайно всі казали, що вони поїхали. Але деякі твердили байки про лісових духів та привидів. Дмитро сидів на лавці і почув, як дві дівчини обговорюють зникнення хлопців. Він швидко підійшов до них.

– Вибачте, що перериваю, – почав він культурно, щоб не злякати. – А хіба двоє хлопців поїхали?

– Так двоє, сьогодні, – відповіла одна з дівчат.

– А вони поїхали додому?

– Нам цього не говорили.

– Добре, дякую!

Дмитро почав шукати Влада, та його ніде не було. Але він натрапив на Микиту.

– Ти чув?

– Що чув? – здивовано спитав Микита.

– Двоє людей пропало сьогодні, один із них мій сусід.

– Так, почекай, сьогодні і мого сусіда не було в кімнаті, і я його взагалі не бачу ніде.

– Отакої. Ти тільки паніку не сій і Марку передай.

– Добре.

Тим часом, Влад вирішив зробити рішучий крок і запросити Аню на повільний танець, він давно хотів виявити до неї симпатію, але не знав як, а питати у Микити він не хотів зі зрозумілих причин. Заграла музика, хлопці почали запрошувати дівчат, Влад набрався сміливості, підійшов та простяг їй руку. На обличчі Ані читалося здивування та нерозуміння, несміливо вона взяла його руку і вони почали танцювати. Аня боялася дивитися йому в очі та й Влад не поспішав зустрічатися поглядом з Анею. Збоку вони виглядали дуже смішно, вони почервоніли і дивилися собі під ноги. Музика стихла, Аня відійшла від Влада, посміхнулася йому і вибігла на вулицю. Влад стояв здивований, він не знав, радіти йому чи ні. Аня сиділа в альтанці, до неї вже прийшла Женя.

– Він щось казав?

– Ні, він просто потанцював зі мною.

– Так, закохався, може.

– Ти що кажеш таке?!

– А що? Все може бути.

– Може йому просто запросити більше не було кого?

– А ти візьми та спитай.

– Як ти собі це уявляєш?

– Ось підійди і спитай, чому саме тебе запросив.

Аня та Женя ще довго сиділи в альтанці, але музика стихла, всі вже почали йти в корпус і готуватися до сну. Дмитро був сам не свій, йому знову стало погано, він був увесь блідий, мав жар. Микита вирішив залишитися у них у кімнаті, все одно було вільне ліжко, на загальний подив, і Марк завітав до них і заявив, що ночуватиме з ними. Йому було страшно залишатися одному в кімнаті, та ще й після новини про зникнення сусіда. Дмитру ставало ще гіршим, він був блідий, а губи сині. Хлопці не знали, що робити.

– Добре, що хоч спить, – сказав Микита.

– Може хоч вранці йому полегшає, – сказав Влад, вкриваючи Дмитра теплою ковдрою.

Знову темний ліс, Дмитро йде стежкою, виходить на галявину. Знову пітьма, але раптом з темряви виходить Феофаній, він пильним поглядом дивиться на Дмитра.

– Ти молодець, вчасно наспів, ще трохи й Марка не стало б.

– Що нам тепер робити?

– Скоро я прийду, чекайте, вам допоможе лише сповідь.