denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Сповідь?

– Яка сповідь? – запитав Микита

– Що?

– Ну, ти сказав сповідь.

– Старий, він скоро прийде, він сказав, що сповідь допоможе нам.

– Це що мені йому про свої гріхи говорити? – скептично сказав Марк.

– А ти що тут забув? – здивовано спитав Дмитро.

– Ну, за тебе переживав, начебто.

– А коли дід цей прийде? – запитав Влад.

– Незабаром.

Дмитро знову заснув і спокійно проспав до ранку, йому трохи полегшало, але в їдальні не був, коли він думав про їжу, йому ставало ще гірше. Жені теж було погано, вона залишилася у своїй кімнаті, Аня залишилася з нею.

– Ань, чому ти тут? Іди надвір, годі сидіти зі мною.

– Я не можу тебе покинути, ми ж подруги.

– Знаєш, у мене ніколи не було подруг.

– Ну тепер буде.

– Якщо я виживу.

– А куди ти дінешся? Виживеш. Феофаній допоможе нам! – сказала Аня, коли Женя нарешті заснула, Аня вирішила піти до хлопців, хоч їй і було страшно залишати Женю одну. Хлопці були з усіма біля річки, атмосфера там була якась напружена, на обличчях дітей уже не було радості та посмішок, кудись зникли молоді вожаті. На запитання про вожатих вихователі відповідали коротко: «Їхня зміна закінчилася, і вони поїхали додому».

– Слухайте, я згадав про записку в лісі, може, дід там ще щось залишив? – сказав Микита.

– Хм, цілком ймовірно, – відповів Марк.

– Потрібно сходити та перевірити, – сказала Аня і повернулася в бік лісу.

– А ти взагалі чому тут? Хіба ти не маєш бути зі своєю подружкою? Може, її вже вбили? – зі злістю промовила Ніка. На що Аня замислилась.

– Нічого з нею не стане! – сказала Аня.

– Ань, може й справді підеш до Жені? Мало що може статися, – стурбовано сказав Микита. – А ми з Марком сходимо та пошукаємо записку.

– Добре, ти маєш рацію, я тоді піду, – сказала Аня і пішла в корпус. Дорогою вона всерйоз стурбувалася словами Ніки. «А раптом із Женею й справді щось трапилося?» - подумала Аня і прискорилась. Дійшовши до корпусу, вона швидко піднялася сходами. Відчинила двері, і з жахом застигла. У кімнаті нікого не було. Аня почала звинувачувати себе у тому, що залишила Женю одну.

– Що таке, Анночко, втратила свою подружку? – пролунав уже знайомий демонічний голос у неї за спиною.

– Де Женя? Що ти з нею зробила, тварюка? – почала кричати Аня і з її очей ринули сльози.

– Я? А чому одразу я? Хіба це не ти залишила її одну? – запитала тварюка, і Аня ще більше розплакалася. – Я тут ні до чого, а ось він ... – знову пролунав страшний голос і в кімнаті з'явився страшний силует, він скинув свій одяг і Ані з'явився страшний монстр, який колись був людиною. Його шкіра і м'язи були подертими і звисали з кісток, Аня з жахом завмерла, з її очей навіть перестали текти сльози.

Тим часом, Микита та Марк вирушили до лісу, на пошуки записки з подальшими вказівками. Як тільки вони прийшли до того місця, куди Микита та Влад відносили папку, почалася буря. Сильний вітер гнув дерева з такою силою, що тріщали гілки, а деякі дерева зовсім виривав із корінням.

– Все, нам каюк! – зі страхом сказав Микита. – Зараз усіх поведуть у корпус, а коли виявлять, що нас немає, одразу зрозуміють, що ми допомагаємо дідові!

– Заспокойся! Ніхто нічого не зрозуміє, давай вже шукати, знайдемо і одразу підемо назад, а потім скажемо, що ми заблукали, коли вирішили прогулятися, – сказав Марк і в цей же момент поруч з ними пролунав рик.

– Марк, що це?

– Не знаю, але нам краще пришвидшитися!

Хлопці почали обшукувати дерева, але поки що безуспішно. Рик пролунав знову, але вже ближче.

– Ось, знайшов щось! – вигукнув Марк. Микита підійшов до нього. Марк дістав з кори дерева згорток, аж раптом перед ними повстав напів чоловік напів вовк зі страшними очима, що горять червоним полум'ям, він стояв навпроти них і шкірився, показуючи свої страшні зуби.

– Ну все, тепер точно гайки! – майже плачучи, сказав Микита.

– Не панікуй! Виберемося! – сказав Марк, і почав відступати, дивлячись в очі тварюки, він розумів, що якщо вони будуть бігти, то шансів у них нуль. Микита повторював за Марком. Вони повільно відступали, на диво, тварюка не рушила з місця. І хлопці, відійшовши на кілька метрів у бік табору і побачивши просвіт у гілках дерев, вирішили бігти, прослизнувши між стовбурами ялин, вони вискочили на пляж, а тварюка застрягла в цьому просвіті. Не оглядаючись, хлопці побігли до корпусу.

Аня, в цей час, стояла в ступорі, від побаченого. Монстр почав наближатися до неї, її повністю охопив страх, Аня почала відходити до вікна. Істота все наближалася, і Аня, не встигнувши як слід подумати, вистрибнула у відчинене вікно.