Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

20

I never realized she was so undone.

Blue Oyster Cult, “Debbie Denise” Lyrics by Patti Smith[15]

Робін забула, що обіцяла Страйку не ходити вулицями поночі. Власне, вона не розуміла навіть, що вже звечоріло, аж поки не почала помічати, як повз мчать машини з увімкненими фарами, а у вітринах спалахує світло. Сьогодні Платина змінила звичний маршрут. Зазвичай вона ці кілька годин проводила у «М’ятному носорозі», де напівгола крутилася на пілоні для втіхи чужих чоловіків, але нині Платина простувала вулицею — повністю одягнена: джинси, черевики на високих підборах, замшева куртка з бахромою. Вочевидь, вона помінялася з кимсь змінами, але скоро піде крутитися на пілоні, це точно; і тут поставало питання про те, де Робін ночуватиме.

Мобільний у кишені її тренча вібрував цілий день. Метью надіслав більше тридцятьох повідомлень.

Нам треба поговорити.

Будь ласка, подзвони.

Робін, ми нічого не вирішимо, якщо ти зі мною не розмовлятимеш.

День добігав кінця, а вона все мовчала, і Метью почав дзвонити. Потім тон його повідомлень змінився.

Робін, ти ж знаєш, я тебе кохаю.

Я жалкую про це. Жалкую, що не можу змінити минуле, але таки не можу. Я кохаю тебе, тебе, Робін. Завжди кохав і кохатиму.

Робін не відповідала на повідомлення, не приймала дзвінків, не передзвонювала. І знала тільки, що не має сили повернутися до квартири — не сьогодні. Що буде завтра вранці чи післязавтра — Робін гадки не мала. Вона була голодна, виснажена, помертвіла.

Страйк по обіді почав набридати майже так само.

Де ти? Подзвони бдлск.

Робін написала повідомлення, бо з ним говорити теж не мала сили.

Не можу говорити. Платина не на роботі.

Вони зі Страйком завжди тримали певну емоційну дистанцію, і Робін боялася, що коли він поведеться ласкаво, вона заплаче і виявить слабкість, якої він не терпітиме у своїй помічниці. Справ майже немає, над нею висить загроза в особі чоловіка, який надіслав ногу; не можна давати Страйкові ще одну причину звеліти їй сидіти вдома.

Її відповідь Страйка не задовольнила.

Подзвони, щойно зможеш.

Це Робін проігнорувала, бо ж могла вона просто не отримати повідомлення — коли Страйк його надіслав, вона була біля метро, а потім зв’язок зник, бо вони з Платиною їхали назад на Тоттенгем-Корт-роуд. Піднявшись зі станції, Робін виявила пропущений дзвінок від Страйка і нове повідомлення від Метью.

Мені треба знати, чи ти сьогодні прийдеш додому. Я так за тебе хвилююся! Просто напиши смс, щоб я знав, що ти жива. Більше нічого не прошу.

— Ой не лести собі,— буркнула Робін.— Ще віку собі вкорочувати через тебе.

Повз Робін пройшов дивно знайомий обрезклий чоловік, освітлений жеврінням з-під дашка над входом у «М’ятний носоріг». Це був Вторак. Робін не знала, чи не привидівся їй самовдоволений усміх, що він кинув їй.

Іде всередину, щоб подивитися, як його дівчина крутиться на пілоні для інших чоловіків? Має інші уподобання — не тільки документування свого сексуального життя? Що він за збоченець такий?

Робін відвернулася. їй треба було вирішити, що робити в цю ніч. Кремезний чоловік у шапці в темному одвірку за сотню ярдів від неї ніби сперечався з кимсь по мобільному.

Платина зникла, й у Робін зникла мета. Де вона ночуватиме? Вона розгублено стояла посеред вулиці. Повз пройшла група молодиків — навмисно дуже близько. Один зачепив її сумку. Робін відчула запах дезодоранту й пива.

— У тебе там костюм, га, кицю?

Тут до Робін дійшло, що вона стоїть просто перед стрип-клубом. Вона автоматично розвернулася в напрямі Страйкового офісу, аж тут задзвонив мобільний. Вона бездумно взяла слухавку.

— Де ти в біса була? — запитав сердитий голос Страйка у неї у вусі.

Вона не встигла навіть порадіти, що то не Метью, а Страйк провадив:

— Я з тобою цілий день не можу зв’язатися! Де ти?

— На Тоттенгем-Корт-роуд,— відповіла Робін, відходячи від чоловіків, які й досі шкірилися.— Платина щойно зайшла всередину, а Вторак...

— Що я тобі казав? Не ходити поночі.

— Тут добре освітлення,— сказала Робін.

Вона силкувалася пригадати, чи бачила десь поблизу «Травелодж». Треба було знайти дешевий і чистий готель. Дешевий — бо гроші доведеться брати зі спільного рахунку; Робін не збиралася розтринькати звідти більше, ніж поклала.

— З тобою все добре? — спитав Страйк уже менш агресивно. В горлі в Робін застряг клубок.

— Нормально,— насилу відповіла вона. Старалася триматися професійно, як і потрібно Страйкові.

— Я ще в офісі,— сказав він.— Кажеш, ти на Тоттенгем-Корт-роуд?

— Вибач, треба йти,— стримано-холодним голосом вимовила Робін і поклала слухавку. Страх заплакати став настільки великий, що довелося закінчити розмову. Вона вирішила, що Страйк зараз запрононує зустрітися, і тоді вона йому все розкаже — а цього не можна робити.

По обличчю раптом покотилися сльози. В неї більше нікого немає. Ну от! Нарешті вона це визнала. Всі ті люди, з якими вони зустрічалися на вихідні й ходили на регбі, то друзі Метью, колеги, давні університетські приятелі. А в неї був тільки Страйк.

— О Боже,— прошепотіла Робін, витираючи сльози рукавом плаща.

— Серденько, що з тобою? — спитав з арки беззубий волоцюга.

Робін не дуже розуміла, як саме опинилася в «Тоттенгемі». Просто тут були знайомі працівники, вона знала, де жіночий туалет, а ще сюди ніколи не ходив Метью. Робін просто хотіла сісти в тихий куток, де можна буде пошукати собі якийсь дешевий прихисток. Також кортіло випити — що для Робін не було характерно. Умившись холодною водою у вбиральні, вона купила келих червоного вина, сіла за столик і дістала мобільний.

Ще один неприйнятий дзвінок від Страйка.

Чоловіки біля шинкваса поглядали на неї. Робін розуміла, на кого схожа — заплакана, самотня, з великою сумкою. Ну, нічого не вдієш. Вона набрала у віконці пошуку: «Травелодж біля Тоттенгем-Корт-роуд», і почала чекати (сигнал був слабкий), п’ючи вино, мабуть, трохи швидше, ніж варто було натщесерце. Ні сніданку, ні обіду: за сьогодні Робін з’їла тільки пакет чипсів і яблуко у студентській кав’ярні, де сиділа над підручниками Платина.

«Травелодж» знайшовся у Гай-Голборні. Згодиться. Робін трохи заспокоїлася, знаючи, де саме ночуватиме. Ретельно уникаючи зорового