Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

контакту з чоловіками біля шинкваса, вона підійшла і взяла собі ще один келих. Раптом їй спало на думку, що треба подзвонити мамі, але від такої перспективи сльози знов ударили в повіки. Вона не готова мати справу з Ліндиною любов’ю і розчаруванням — поки що не готова. До пабу увійшов кремезний чолов’яга у шапці, але вся увага Робін була зосереджена на решті й вині; не можна давати всім цим сповненим надій чоловікам на барі навіть найменшого приводу вирішити, ніби її цікавить їхня компанія.

Після другого келиха вина Робін розслабилася. Пригадала, як тут, у цьому самому пабі, Страйк напився так, що ледь ноги пересував. То був єдиний вечір, коли він поділився особистим. Мабуть, подумала Робін, піднімаючи очі до вітража під стелею, це і є справжня причина, з якої її сюди потягнуло. В цей бар слід ходити, коли виявляєш, що кохана людина зрадила тобі.

— Ти сама? — спитав чоловічий голос.

— Чекаю на друга,— відповіла Робін.

Чоловік розпливався перед очима: жилавий блондин з вицвілими блакитними очима. Зрозуміло було, що він їй не повірив.

— А можна з тобою почекати?

— Ні, не можна,— відповів інший голос — знайомий.

Це був Страйк: здоровезний і насуплений, він злісно глянув на чужинця, і той неохоче пішов до своїх друзів на барі.

— А ти тут що робиш? — спитала Робін, з подивом виявивши, ЩО після двох келихів вина язик став нечутливим і неслухняним.

— Тебе шукаю,— відповів Страйк.

— А звідки ти знав, що я...

— Я — детектив. Це вже котрий? — спитав він, глянувши на її келих з вином.

— Перший,— збрехала Робін, і Страйк пішов до шинкваса по вино для неї і пінту темного для себе. Поки він робив замовлення, кремезний чоловік у шапці вислизнув за двері, але Страйка більше цікавив блондин, який усе поглядав на Робін і облишив її тільки тоді, коли повернувся похмурий Страйк з напоями і сів навпроти неї.

— Що відбувається?

— Нічого.

— От не треба цього. Ти бліда як смерть.

— Ну,— мовила Робін і зробила великий ковток вина,— вважай що підняв мені настрій.

Страйк видав короткий смішок.

— Нащо тобі ця сумка?

А коли Робін не відповіла, спитав:

— І де твоя каблучка?

Вона розтулила рота, щоб відповісти, але підступні сльози піднялися і потопили слова. Недовга внутрішня боротьба, ще ковток вина, і Робін зважилася:

— Я більше не заручена.

— Чого?

— Ого, ну ти даєш.

«Я п’яна,— подумала вона, ніби дивлячись на себе не з власного тіла.— Гляньте. Напилася з двох з половиною келихів вина, не їла, не спала».

— Що даю? — здивувався Страйк.

— Ми ж не говоримо про особисте... ти не говориш про особисте.

— Та я в цьому самому пабі перед тобою всеньке нутро був вивернув.

— Один раз,— відповіла Робін.

З рум’янцю на її щоках і нерозбірливості мови Страйк виснував, що це таки не другий келих вина. Потішений і занепокоєний водночас, він сказав:

— Гадаю, тобі слід поїсти.

— Ото саме це я тобі казала,— відповіла Робін,— в отой вечір, коли ти... і ми їли кебаби... А я не їстиму,— додала вона з гідністю,— кебаб.

— Добре,— сказав на це Страйк.— Ми в Лондоні, знаєш. Мабуть, знайдемо, що попоїсти, й окрім кебабів.

— Я люблю чипси,— повідомила Робін, і Страйк купив їй чипсів.

— То що відбувається? — спитав він, коли повернувся від бару. Кілька секунд подивившись, як Робін намагається розірвати пакунок з чипсами, Страйк їх забрав і відкрив пакунок сам.

— Нічого. Піду сьогодні ночувати у «Травелодж», та й усе.

— У «Травелодж».

— Так. Тут є в... поблизу є...

Вона опустила очі на мертвий мобільний і зрозуміла, що забула зарядити його ще з вечора.

— Не згадаю, де саме,— сказала вона.— Та облиш мене, я в нормі,— додала вона і заходилася шукати в сумці щось, у що можна висякатися.

— Так,— похмуро відповів Страйк,— оце тебе побачив і одразу впевнився.

— Я в нормі! — сердито відповіла Робін.— Завтра вийду на роботу як зазвичай, от побачиш.

— Ти думаєш, я прийшов тебе шукати через роботу?

— Не смій бути таким милим! — застогнала Робін, ховаючи обличчя за паперовою серветкою.— Я цього не витримаю! Будь нормальним!

— Нормальним — це яким? — здивувався Страйк.

— Буркотливим і некмн... некомунікабл...

— А ти хочеш комунікації?

— Ні,— збрехала Робін.— Просто подумала... треба, щоб робочі ст’сунки...

— Що в тебе сталося з Метью?

— А що в тебе з Елін? — і собі спитала Робін.

— А це тут до чого? — не знітився Страйк.

— Отож,— ухильно відповіла Робін і допила третій келих.— Х'чу ще...

— Питимеш щось безалкогольне.

Чекаючи на повернення Страйка, Робін роздивлялася стелю. Її було розписано театральними сценами: Навій голубиться з Титанією в оточенні фей.

— З Елін у мене все добре,— сказав Страйк, сідаючи за стіл; він вирішив, що обмін інформацією — найлегший спосіб змусити її розповісти про власні проблеми.— Мені все підходить, жодної драми. У неї є донька, з якою Елін мене не знайомить. Там складне розлучення.

— О,— озвалася Робін, дивлячись на нього понад склянкою кока-коли.— А як ви познайомилися?

— Через Ніка й Ільзу.

— А вони її звідки знають?

— Вони її не знають. Була вечірка, вона прийшла з братом. Брат — лікар, колега Ніка. Доти вони з Елін знайомі не були.

— О,— повторила Робін.

На мить вона забула про власну біду, поринувши у приватний світ Страйка. Все так нормально, так буденно! Прийшов собі на вечірку, завів розмову з прегарною білявкою. Страйк жінкам подобається — це Робін виявила за ті місяці, поки працювала з ним.

Коли тільки прийшла до нього, то не розуміла, що там за принади. Він надто сильно відрізнявся від Метью.

— А Ільзі подобається Елін? — спитала Робін.

Страйк аж здригнувся від такої проникливості.

— Е-е... так, гадаю, що так,— збрехав він.

Робін пригубила кока-колу.

— Гаразд,— мовив Страйк, ледь стримуючи нетерпіння,— твоя черга.

— Ми розійшлися,— відповіла вона.

Техніка провадження допиту підказала Страйкові мовчати, і десь за хвилину це рішення принесло плоди.

— Він... дещо мені розповів,— мовила Робін.— Учора ввечері.

Страйк чекав.

— І після того вже нема вороття. Після такого.

Робін була бліда й