Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

19

Workshop of the Telescopes (Телескопна майстерня)

Тільки глянувши вранці на Секретарку, чоловік одразу зрозумів, що вона не при тямі, не в формі. Гляньте-но: он сидить під вікном у «Гарріку», великому студентському ресторані, де харчуються учні Лондонської школи економіки. Секретарка сьогодні була негарна. Опухла, бліда, з червоними очима. Можна було сісти просто поруч, а тупа сука, либонь, і не помітить. Зосереджена на срібнокосій хвойді, яка працювала на ноутбуці за сусіднім столиком, на чоловіків Секретарка не зважала. От і добре. Дуже скоро вже на нього вона зважить. Він стане останнім видовищем у її житті.

Сьогодні не треба грати Красунчика; сексуальні натяки не працюють, коли вони засмучені. В такій ситуації чоловік ставав другом, незнайомим добродієм. «Не всі чоловіки такі, дорогенька. Ти заслуговуєш на краще. Дозволь провести тебе додому. Дозволь підвезти». З жінками можна робити що завгодно, якщо змусити їх забути, що й ти маєш прутень.

Чоловік зайшов до людного ресторану, сховався за шинквасом, купив собі кави і знайшов місце, звідки міг спостерігати за Секретаркою з-за спини.

Заручної каблучки на її пальці не було. Оце цікаво. Проливає нове світло на дорожню сумку, яку вона то несла на плечі, то ховала під столом. Збирається спати десь не в своєму Ілінгу? Може, хоч тепер зайде до якогось безлюдного провулку, до підворіття з поганим освітленням, до порожнього підземного переходу?

Вперше він убив саме за таких обставин: просто скористався моментом. Чоловік усе пам’ятав ніби окремими кадрами, у вигляді слайдшоу; все було таке захопливе й нове! Тоді він ще не відточив цього мистецтва, не почав планувати свої дії як гру — якою, власне, вони й були.

Та жінка була повнотіла й чорнява. її подружка щойно поїхала — сіла до клієнта в машину і зникла. Лох в авті гадки не мав, що саме він обирає, котрій з них сьогодні жити.

Тим часом чоловік їздив вулицею туди-сюди, тримаючи в кишені ніж. Упевнившись, що вона сама — цілковито самотня,— він під’їхав, завів розмову через пасажирське сидіння. Коли запрошував її, аж у роті пересохло. Ціна її влаштувала, і жінка сіла в машину. Заїхали до найближчого глухого провулка, де не було ні ліхтарів, ні перехожих, які могли б їм завадити.

Чоловік отримав те, про що домовився, а коли вона почала підводити голову, він (навіть не застебнувши змійки на штанях) ударив її кулаком і відкинув на дверцята. Вона ляснулася головою об вікно. І пари з вуст не встигла зронити, як він уже дістав ніж.

Лезо увійшло в тіло з глухим м’ясним звуком. Руки обпекло кров’ю, яка полилася з неї; жінка навіть не кричала, тільки охала й стогнала, опадаючи на сидінні, поки чоловік раз у раз вбивав у неї ножа. Він зірвав з шиї жертви золоту підвіску. Тоді йому ще не спало на думку взяти найвищий трофей — частинку її тіла; натомість чоловік витер руки об сукню жертви, яка поруч здригалася у смертних корчах. Тоді задки виїхав з провулка, тремтячи зо страху й піднесеної радості, і поїхав геть з міста з трупом на сусідньому сидінні. Чоловік ретельно не перевищував швидкості й що кілька хвилин поглядав у дзеркало заднього огляду. їхав до місця, яке нагледів кілька днів тому: глухе село, заросла канава. Труп важко й вогко пльопнув, коли він скидав його туди.

Чоловік і досі зберігав її підвіску серед інших сувенірів. То були його скарби. Що б таке взяти у Секретарки?

Поруч юнак-китаєць щось читав з планшета. «Поведінкова економіка». Лайно психоложеське. Одного разу йому теж довелося спілкуватися з психологом — змусили.

— Розкажіть мені про вашу матір.

Той лисий коротун так і сказав — просто анекдот, заяложене кліше. А вважається, що психологи мають бути розумні! Чоловік підіграв, розповів телепню про мамцю: що то була холодна, жорстока, кінчена сука. Його народження для неї стало ганьбою і незручністю, і їй байдуже було, живий він чи вмер.

— А ваш батько?

— У мене немає батька,— відповів чоловік.

— Тобто ви його ніколи не бачили?

Мовчання.

— Не знаєте, хто він?

Мовчання.

— Чи просто не любите його?

Чоловік так і не відповів. Йому набридло підігрувати. Люди геть безмозкі, якщо ведуться на таке лайно; втім, відтоді він виявив, що інші люди таки безмозкі.

Хай там що, чоловік не збрехав: він таки не мав батька. Той, хто грав цю роль — коли вже так хочеться це якось назвати,— той, хто день у день попихав ним («суворий, але справедливий»), батьком йому не був. Насильство, невизнання: ось що для нього означала сім’я. Але також удома чоловік навчився виживати, битися розумно. Він завжди був свідомий своєї вищості — навіть коли дитиною ховався під кухонним столом. Так, навіть тоді він розумів, що зліплений з кращого тіста, ніж отой покидьок, що ліз до нього з кулаками і лютою пикою...

Секретарка підвелася, переслідуючи срібнокосу хвойду, яка виходила з ресторану з ноутбуком у чохлі. Чоловік допив каву і пішов за ними.

Яка ж вона сьогодні легка жертва! Загубила всю свою сторожкість; ледь звертала увагу на платинову блудницю. Чоловік зайшов у той самий вагон метро, що й вони, і став до Секретарки спиною, але уважно роздивлявся її віддзеркалення між піднятими руками австралійських туристів. І дуже легко було заховатися в юрбі її піти за нею, коли Секретарка вийшла з поїзда.

Утрьох вони йшли такою собі процесією: срібнокоса хвойда, Секретарка і він. Піднялися сходами, вийшли на тротуар, рушили вулицею до «М’ятного носорога»... Чоловік уже запізнювався додому, але опиратися було несила. Раніше Секретарка не ходила по темряві, а тепер ще й ця сумка, й обручки немає... нагода, яку не можна проґавити! Треба буде тільки вигадати якусь побрехеньку для Отієї.

Срібнокоса хвойда зникла