Марина Гриміч - Фріда

class="p1"> Ага, тут дівчатка захотіли в складчину швейну машинку купити, я сказала, що можу дістати. Зробиш? Дівчата не з бідних, можна заробити.

І ще одне. Хоч і колеться, але й хочеться. Дістань кілька флакончиків «Лісного ландиша».

Цілую Г.

№ 3

Рубіку, привіт, дорогий!

Я тут організувала гурток по в’язанню гачком (тільки не смійся, що в мене «руки не стоять»: як пахне гешефтом, у мене все стає на свої місця!), тeрміново потрібні нитки «ірис» оригінальних кольорів. Можна заробити.

Ситець — забирай назад, я вже не знаю, що з ним робити, а картатого штапелю підкинь іще. У нас тут просто пошесть. Зайдеш в університет — всі як з інкубатора. Моя робота!

Скажи дяді Мусі, хай мені зробить кілька викройок на блузку з кокеткою і мережаним комірцем а ля Париж. Це дівчатам «у нагрузку» за швейну машинку. Щоб не переживали, що так дорого їм обійшлася.

Ага, подякуй Іренці за пляцки. Вона ще не вагітна? Коли вона збирається народжувати? Адже їй вже за тридцять, а дядько Збишек узагалі пенсіонер.

Скажи тьоті Ані, що мені сподобалася домашня ковбаска у смальці, хоч і не кошер. Подякуй.

Будеш передавати сумку поїздом, поклади щось смачненьке.

Гроші не передаю, піду в неділю на товкучку — віддам товаром.

Твоя Галя.

№ 4.

Привіт, Рубіку, як там столиця нашої «необ’ятної родіни»? Дєдушка Лєнін лежить? Ніхто ще не спер? Нашого промокашку б туди. І з собаками не знайшли б! Жартую.

Ну що, «попрацював у бібліотеці»? Каріна переживає, з ким ти там зв'язався. Ти ж не маєш нюху на людей, не ризикуй, поки не розкусиш, хто чого вартий.

Що ти привіз?

Я поки що мушу затаїтися. Мене, здається, зашухерили. Хтось накапав на мене в комсомольське бюро. Я зараз у підпіллі. Мені нічого не передавай, збувай усе в Бердичеві, бо якась стукалка завелася в гуртожитку. Я повинна її вичислити, перш ніж розводити діяльність.

Мій гурток із в'язання гачком просто процвітає. Всі начепили на картаті сукенки мережані комірці і манжети! Цирк, та й годі!

Може, організувати ще шось? Ще прибутковіше?

Ти за мною скучаєш? Щось у твоїх листах цього не відчувається. Тільки й питаєш про однокурсників. Ревнуєш?

Завтра річниця, як ми з тобою… Тєє… Пам’ятаєш, на Новий рік просто в комірчині Жевуських! Серед ванілі, кави і цинамону… Пам’ятаєш? Ми ще тоді вийшли білі від борошна! А Іренка думала, що в її коморі завелися миші і півроку потім ставила мишоловки!

З того часу ти в мене асоціюєшся з булочками з ваніллю і цинамоном.

Приїжджай до мене, мій солодкий. Мій ванільно-цинамоновий. Чекатиму.

Твоя Галя.

№ 5.

Доброго дня, мій коханий ревнивий вірменчику!

Сашка Поспєлов — не хахаль мені. Він секретар комітету комсомолу. Це від нього залежить моє добре ім’я як комсомолки. Саме його заслуга в тому, що нашу аферу по збуту мало не тонни «ірису» витлумачили як культурну роботу в гуртку «Умілі руки», а не як спекуляцію нитками. Так що маю ж я з ним хоч час від часу пофліртувати! Те, що ти бачив, — це лише інстинкт самозбереження. Тож твоя сцена ревнощів була не в тему.

Я люблю тільки тебе. Думаю тільки про тебе. Ти у мене один. І ніхто мені більше не потрібен.

З товаром почекай. Ще не час. Ти ж знаєш, у мене нюх, як у мами Берти.

То це правда, що ти підслухав розмову Каріни з Анькою, що мама Берта — не рідна мені? Я давно підозрювала! Я така білобриса і зеленоока, зовсім на єврейку не схожа. Але якщо це правда, то я їй