Валерія Дражинська - Я хворий тобою, Валерія Дражинська

- Це жорстоко!

- Я ніколи не говорив, що хороша людина.

Якщо Ігнат хотів показати мені якою сукою я була, коли брехала йому про шлюб і кохання до Олега, то йому це вдалося. Засуджувати його чи обурюватися було б лицемірством.

- А фотографії? 

- Невже ти думаєш, що до мене так просто можна підійти і зробити фотосесію без мого на те відома? - усміхнувся Ігнат, - Це монтаж, Міра! За ті гроші, які я їй відвалив для швидкого розлучення, дивуюся, як вона не притягла тобі порно за моєї участі. Настя психотерапевт і дуже хороший, знає куди і як натиснути. На тебе, Міро, впливати не надто складно. Дитиною вона вирішила закріпити всю маячню, яку наговорила.

На підлозі в пальто задзвенів його телефон, але він його проігнорував.

- Вона сказала, що до заміжжя ви зустрічалися п'ять років.

- Міро, мені скільки років для зустрічань?! - знову усміхнувся він, - Кілька разів на рік бачилися з певною метою. 

Ігната цей допит розважав.

- Ви разом живете? - мені все ще важко було повірити в його слова.

- З чого ти взяла? - він здивовано підняв брову.

- Звідки вона знає, що ти не залишався в мене ночувати, а постійно повертався додому.

- Не знаю, але обов'язково з'ясую. Одразу після розлучення Настя переїхала в міську квартиру. Я ж живу тут.

- Так, скромно! - спробувала пожартувати я.

Побачивши зміну в мені, Ігнат підійшов ближче, порушуючи особистий простір:

- Міро, мені потрібна твоя довіра і чесність. Є щось, що мені варто знати?

Він уважно вдивлявся в мої очі. Ось він мій шанс! Але небажання все псувати, оголюючи потворну правду, змушує мене негативно похитати головою.

- Хочу, щоб ти переїхала до мене, - я помітила, що він любить різко змінювати тему.

- Так просто? Ще кілька хвилин тому я думала, що ти одружений. Та й ти не особливо поспішав мене переконувати в цьому, - не вколоти я не змогла, хоча серце радісно стиснулося.

- Подумай над цим! Але не надто довго, - Ігнат ніжно поцілував мене.

- Зачекай! - я схопила його за плечі, коли він спробував відійти. - А як ти дізнався, що вона приходила до мене на роботу і де мене шукати?      

- До тебе приставлені мої люди.

- У сенсі? - не зрозуміла я, - Ти стежиш за мною?

- Я завжди захищаю те, що мені належить.

- Хочеш сказати, що я твоя річ, за якою потрібно стежити? - я не знала, як реагувати.

Він зітхнув і опустив руки на стільницю по обидва боки від мене.

- Міро, вони не для стеження. Мені нічого не доповідають про тебе. Це запобіжні заходи. Люди, які охороняють тебе, мають поставити мене до відома тільки у випадку потенційної небезпеки, як сьогодні, або втрутитися за реальної загрози. 

- Господи, Ігнат, це вже занадто! - вигукнула я, - Та кому я потрібна?!

- Мені! І це не обговорюється, - як зазвичай категорично.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно