Платон - Апологія Сократа. Діалоги

— Отож я це й маю на увазі: оскільки насолоди приємні, чи не є вони чимось хорошим? Бо мені йдеться про саму насолоду, чи вона не є добром?

— Розгляньмо, Сократе, і це питання так, як ти кажеш, і коли цей наш розгляд визнаємо доречним, і з’ясується, що приємне й хороше — одне й те саме, то погодимось на це; коли ж ні, тоді це твердження візьмемо під сумнів.

— Отже, чи ти бажаєш керувати цим розглядом, чи мені його вести?

— Ти повинен керувати, бо ти дав привід до цього обговорення.

[352] — Отже, можливо, це питання проясниться, якщо ми вчинимо таким робом. Ми в такому становищі, як той, кому треба визначити людину за її зовнішнім виглядом, чи вона здорова, або вказати на якусь іншу властивість тіла, але бачачи тільки лице й долоні, сказав би: «Будь ласка, відслони й покажи мені груди й спину, щоб я міг усе краще розгледіти». Чогось такого я бажаю для нашого обговорення. Коли я побачив із твоїх слів, як ти ставишся до добра й насолоди, я хотів би сказати приблизно так: [B] «Ну ж бо, Протагоре, відкрий мені ще свій погляд на таке: як ти ставишся до знання? Чи ти думаєш про це так само, як більшість людей, а чи інакше? Загал людей думає про знання приблизно так: знання не наділене силою, воно не править і не керує, а через те люди й не розмірковують про нього, немовби воно й не існує. Дарма, що людина нерідко володіє знанням, [C] загал вважає, що не знання людьми керує, а щось інше: деколи пристрасть, деколи насолода, деколи скорбота, іншим разом любов, часто страх. Знання вони вважають просто-напросто рабом: кожний тягне його у свій бік. Чи більш-менш і твоя думка така про знання, чи ти думаєш, що знання прекрасне й має здатність керувати людиною, так що того, хто відрізняє добро й зло, ніщо вже не змусить чинити інакше, ніж велить знання, а розум спроможний допомогти людині?»

[D] — Здається, — сказав Протагор, — справа мається так, як ти кажеш, до того ж кому-кому, а мені соромно було б не вважати мудрість і знання за найбільші цінності людини.

— Гарно ти говориш і щиру правду, — сказав я, — але ти знаєш, що загал людей не поділяє твого й мого погляду і каже, що багато хто, хоч і знає, що найкраще в тому чи іншому випадку, не хоче так робити, навіть як­би міг, а робить інакше. Кого я тільки питав, у чому причина цього явища, всі кажуть, що роблять так тому, [E] що не можуть опертися спокусам насолоди, або силі скорботи, або якомусь іншому почуттю, про що тільки-но була мова.

— І я гадаю, Сократе, що люди базікають всілякі нісенітниці.

— Тож попробуй-но разом зі мною переконувати й повчати людей, в якому вони перебувають стані [353] внаслідок того, що віддаються насолодам і не роблять того, що найкраще, хоч і знають його. Можливо, коли б ми сказали їм: «Люди добрі, ви не праві, ви помиляєтесь», — вони запитали б нас: «А якщо, Протагоре й Сократе, річ тут не в нашій пристрасті поринати в насолоди, то поясніть нам, у чому ж вона полягає і що про це думаєте ви?»

— Навіщо нам, Сократе, зважати на думку юрби, яка верзе всілякі нісенітниці?

[B] — Гадаю, що це значною мірою допоможе нам знайти, в чому полягає мужність і в якому відношенні є вона до інших частин доброчесності. Отже, якщо ти схильний дотримуватися прийнятої нами тільки-но домовленості, щоб я керував обговоренням, то йди за мною в тому напрямку, де, на мою думку, якнайкраще з’ясується питання; якщо ж не хочеш, то я, на догоду тобі, перестану розглядати його.

— Ні, ні, — сказав Протагор, — ти правильно говориш, продовжуй як почав.

[C] — Отже, якби вони знову запитали нас: «Що ж ви скажете про те, що ми назвали даниною спокусам насолоди», — я принаймні відповів би їм так: «Слухайте, люди, ось ми з Протагором спробуємо вам пояснити, що це таке. Адже ви, люди, визнаєте, що з вами в таких випадках відбувається не щось інше, ніж тоді, коли нерідко якась їжа, або напій, або любовна втіха охоплять кого-небудь із вас (бо це приємні речі), й змушують також тих, хто знає, що це погано, все-таки поринати в них». Вони сказали б, що це так і є. А ми з тобою, очевидно, запитали б їх знову: [D] «А що тут, по-вашому, поганого? Чи те, що вони дають скороминущу насолоду й кожна з цих дій приємна, чи те, що пізніше вони спричиняють хвороби, й призводять до зубожіння, і приносять багато інших бід? Навіть у то­му разі, коли насолоди не грозять ніякими наслідками в майбутньому й тільки радують, вони все-таки будуть поганими саме тому, що спонукують людину, яка віддається їм, насолоджуватися будь-чим і без роз­бору?» Як думаєш, Протагоре, чи відповіли б вони не що інше, як те, що ці стани шкідливі не через дію миттєвої насолоди, а через їхні наслідки, хвороби й таке інше?

[E] — По-моєму, — сказав Протагор, — більшість людей саме так відповіла б.

— Очевидно, те, що викликає хвороби, викликає і страждання, а те, що спричиняє зубожіння, спричиняє також страждання. Вони, гадаю, погодилися б із цим.

Протагор ствердно кивнув головою.

— «А чи не здається вам, добрі люди, що ці насолоди, як ми з Протагором твердимо, погані тільки то­му, що врешті-решт закінчуються стражданнями й позбавляють людину інших насолод?» Вони, либонь, погодилися б?

[354] — Такої думки ми вже були обидва.

— А якби ми знову поставили їм запитання, але вже протилежне: «Слухайте, люди, ви, які кажете, що клопоти бувають чимось добрим, чи не маєте ви на увазі такі речі, як тілесні вправи, військові походи, лікувальні заходи за допомогою припікання, вирізування, приймання ліків і голодування — все те, що хоч і хороше, але болюче?» Підтвердили б вони?

Протагор погодився.

[B] — «Отже, чи не тому ви називаєте це добром, що воно тимчасово викликає дошкульні болі й муки, чи тому, що пізніше воно приносить здоров’я, тілесну бадьорість, порятунок державі, панування над іншими й багатство?» Підтвердили б вони друге, як гадаю.

Протагор погодився.

— «А все це хіба не є добром через те, що завершується насолодою, припиненням і відверненням болю? [C] Або чи можете вказати якийсь інший наслідок, крім насолоди й страждання, на основі чого називаєте певні речі добром?» Вони, думається мені, не змогли б указати нічого іншого.

— І я так думаю, —