Віктор Суворов - Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

всього: житлових будинків і автобусів, туфель і сумок, шкарпеток і рукавичок, килимів і меблів, автомашин та гаражів, нижньої білизни та медичних інструментів, доріг і мостів, сільськогосподарського інвентарю та посуду, туалетного паперу і шкільних підручників, прального порошку і м'яса, запчастин і радіоламп.

Анекдот з життя: несе чоловік десяток рулонів туалетного паперу. Всі зустрічні-поперечні цікавляться: де, в якому магазині купив? Той відбивається від них: так не купив я! З хімчистки несу!

Черги - головна ознака соціалізму. Скрізь, де економіка переходила під контроль держави - тобто бюрократії, - негайно шикувалися черги: за хлібом і гасом, за милом і сірниками, за ковбасою і білими капцями. Черга означала брак, брак породжував чорний ринок. І він процвітав. Хрущов боровся з чорним ринком улюбленим методом - розстрілами. Економічні проблеми він намагався вирішити інструментами ката. Ясно, що нічого з цього вийти не могло. Брак предметів споживання загострювався, чорний ринок розповзався по країні - всі все діставали за знайомством і блатом.

На всіх вистачало тільки горілки. Люди працювали, будували танки й літаки, ракети й підводні човни. І за свою роботу отримували гроші. А товарів мало. Це називалося науковим терміном - «попит перевищує пропозицію». Якщо держава друкує багато грошей, а купувати на них нічого, то ціни злетять, а гроші знеціняться. Збільшити виробництво товарів і підвищити їх якість соціалістична держава не здатна. Залишалося якимось чином вилучати ці гроші з кишень громадян. Метод був знайдений простий - ввести монополію на виробництво горілки і нею торгувати. Боротьба з інфляцією по-радянському - споювати підвідомчий люд. Будь-яке інше виробництво горілки, крім казенного, було вирішено оголосити кримінальним злочином. Кожного, хто сам намагався горілку гнати, - садили.

Економіку великої країни Хрущов довів до того, що до кінця десятиліття його влади були введені картки на хліб.

Про те, що собою становила економіка Радянського Союзу в тому переможному 1961 році, розказує такий факт. Через шість днів після першого польоту людини в космос, 18 квітня 1961 року, Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР товариш Хрущов Микита Сергійович підписав таємне розпорядження: «Визнати необхідним подарувати від імені Уряду СРСР першому пілоту-космонавту СРСР майору Гагаріну Ю.А. та членам його сім'ї автомашину «Волга», житловий будинок, меблі та екіпіровку згідно з додатком... ». У списку тому багато всього доброго. В тому числі:

постільна білизна - 6 комплектів;

ковдри - 2 штуки;

взуття - дві пари (чорні і світлі);

сорочки білі - 6 штук;

шкарпетки - 6 пар;

хустки носові - 12 штук;

рукавички - 1 пара.

Якби не злітав Гагарін у космос, залишився б без шкарпеток і постільної білизни.

«Де ви знайшли хлопця з такою пролетарською біографією, таким аристократичним прізвищем, такою голлівудською посмішкою?..»

Микита Хрущов і Юрій Гагарін на Внуковському аеродромі після завершення космічного польоту (14 квітня 1961 року).

Ось вам «картина олією»: вождь наддержави, очільник першої у світі соціалістичної держави, лідер світового комуністичного руху особистим розпорядженням розподіляє носові хустки серед особливо відзначених.

Проте! Товариш, вір: скоро настане щасливе й радісне життя, коли всім буде за потребою.

7

3 липня 1961 року сталася аварія на К-19, першому радянському атомному підводному човні, озброєному балістичними ракетами з ядерними бойовими частинами. Через недоброякісне заводське зварювання розірвало трубопровід першого контуру реактора. Дозиметри зашкалили. Кришка реактора світилася фіолетовим світлом. Система охолодження реактора вийшла з ладу, почався стрімкий нагрів. Героїчними зусиллями екіпажу була створена позаштатна система охолодження.

Офіцери і матроси, які монтували нову, не передбачену ніякими інструкціями та проектами систему охолодження, отримали сильні дози опромінення. Тут же, на очах своїх товаришів, вони стали розпухати.

Додатково до всього був втрачений радіозв'язок. К-19 на одному реакторі в надводному положенні йшов у район, у якому за розрахунками командира корабля капітана 1 рангу Миколи Володимировича Затєєва повинні були знаходитися радянські кораблі.

Десять годин К-19 ішов без зв'язку, без можливості повідомити про те, що трапилося. Нарешті був помічений силует підводного човна, зв'язок з яким встановили сигнальними ракетами.

Смерть не змусила себе чекати. Вісім осіб померли через кілька днів. Потім смерть добралася й до інших. Скільки їх всього померло від отриманих доз, не знає ніхто. Центральний орган Міністерства оборони газета «Красная звезда» 26 грудня 1992 року (через 31 рік після події) повідомила: «Подальша доля всіх 139 членів екіпажу К-19 невідома».

Хтось з екіпажу з кимось підтримував зв'язок, хтось комусь писав, з кимось зустрічався. Але для нашої великої Батьківщини доля її синів байдужа. Нікого ні в уряді, ні в Міністерстві оборони, ні в керівництві флоту доля моряків більше не цікавила.

Ключовий момент

Слабким місцем плану операції (а заодно і великою проблемою начальника ГРУ генерала армії Сєрова, командувача ракетних військ і артилерії Сухопутних військ Головного маршала артилерії Варенцова і всіх інших, хто був у змові) було те, що полковник Пеньковський не зумів встановити контакт з американським розвідником достатньо високого рангу, якому можна було б довірити долю планети Земля. Контакт довелося встановлювати з британською розвідкою, але уряду Великобританії вся інформація, передана Пеньковським, була непотрібна. Ця інформація стосувалася, насамперед, протистояння СРСР і США. Тому вона була потрібна тільки уряду США. Британці оцінили інформацію, показали її американцям, і тільки після того американці зважилися на контакт.

Інформація Пеньковського ставала відомою одночасно двом розвідкам і двом урядам. Такий стан не міг тривати довго. Тим більше, що американцям інформація Пеньковського вочевидь заважала.

Розділ 12

1

Маршал Радянського Союзу Москаленко, беручи під командування Ракетні війська стратегічного призначення і вислуховуючи повідомлення свого колеги, Головнокомандувача Військово-Морського Флоту адмірала Горшкова про нашу підводну ракетну могутність, недарма обурювався, що в американських човнів гарні імена, а в радянських не імена, а номери, як у зеків каторжних таборів. На флоті немов відчули невдоволення маршала і ситуацію виправили: К-19 отримала дуже гарне, хоча й неофіційне ім'я - «Хіросіма».

«Хіросімі» й далі будуть супроводити невдачі. Доля така в кораблів: долі їх теж чимось схожі, чимось схожі на долі людей. Є люди-невдахи. І є такі ж кораблі. «Хіросімі» круто не щастило від самого народження. Кілька людей загинуло ще під час будівництва, до спуску човна на воду.

Під час офіційної церемонії пляшка з шампанським не розбилася. І понеслося...

Після аварії в липні 1961 року «Хіросіму» загнали в ремонт і на дезактивацію, де вона простовбичила