Стефанія Лін - Принцеса для демона, Стефанія Лін

– Так, Ліліано. Навіть є шанс померти.

– Так собі перспектива, – шепочу.

– Згоден, та сказати мушу.

– А якщо….– а далі мій мозок вимикається, зникає, й несеться у невідомому напрямку, – начхати на Сеера і зачинитись в одній з твоїх кімнаток? Я роздягнусь…

“Господи, що я несу? ЩО?”

Усвідомлюю, це не те, що хочу сказати. Цей Арабат має дивну силу. Сто відсотків справа у цьому, адже поза будинком я була нормальною, а тут раптом стала скаженою сексуальною збоченкою.

– Леді Ліліано, боюсь моя унікальна сила впливає на вас. Ви не засмучуйтесь. Просто постарайтесь тримати голову ясною.

– Ясною?... Як?

Арабат на мить замислюється, а потім знову посміхається. Я ж в цей момент нагадую собі вже дійсно калюжу, що розтеклась під його ногами. Не знаю, що то за сила така, і вона мені вкрай не подобається, та тримати проти неї супротив не виходить. Я стараюсь, чесно.

Тут двері будиночка голосно гупають і чесно, мене відпускає. Прямо фізично легше стає, ніби хтось відпустив мотузку, що тягнула до себе.

Обертаюсь й бачу Сеера. Обличчя хмуре, погляд чорніший за ніч, навіть крильця розправив.

– Пір'ячко ще не відросло? – Чомусь хмикає Арабат, а я пирскаю зі сміху, адже потрібно бачити обличчя Сеера в цей момент.

– Можна швидше?! – Ігнорує випад Арабата й дивиться тільки на мене. – Чи життя служниці й Шаали нічого не вартує, Ліліано?! – Цідить. Просто Імператор у дії: холодний, жорстокий, владний, сильний.

– Ти згодна? – Арабат уважно спостерігає за моїм виразом обличчя.

В мені ж бореться два бажання: прибити Сеера і кинутись в обійми цього неймовірного мага.

– З тобою? На все!

– Ліліано! – Фиркання Демоняки смішить.

– Ти сам мене сюди привів...– п'яним голосом кажу. Мозком усвідомлюю, що реакція на красеня з кольоровим поглядом дивна, але думати про це зовсім не хочеться.

Мить і я вже у руках Демоняки. Він стискає мене своїми лапищами, наче лев мишку й притискає до своїх грудей спиною. Задихаюсь від палкого та дикого відчуття всередині мене. Стає пекельно гаряче.

– Отямилась? – Гиркає. – А ти! – Пронизує Арабата вбивчим поглядом. – Тепер знаю, як звабив пів світу! Розривай договір і ми підемо далі!

– Мені буде потрібна твоя допомога. – Протягує маг й підморгує мені. – Точніше, твоїй нареченій.

Далі я чомусь не чую їх слів. Біль пронизує тіло. Жар від бажання перетворюється на божевільний жар агонії та жагу померти, аби припинити муки. Нутрощі наче киплять у мені. В голові туман. Ноги не тримають. Якби не демон, то вже давно б лежала на підлозі, як мішок з картоплею.

– Клади...її…

Крізь туман пробивається жорсткий голос Сеера і мелодійна пісня Арабата.

– Тримай за руку. Потрібна сила. Тіло людини слабке, щоб самостійно витримати розірвання…

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно