Люсі Мод Монтгомері - Рілла з Інглсайду

була елегантна туфелька з металевою пряжкою та шовкова півпрозора блакитна панчоха; на іншій — старий розношений черевик і чорна фільдекосова панчоха!

Бідолашна Рілла! Вона перевзулася — чи то пак почала перевзуватися — вже після того, як наділа сукню. Отак воно виходить, коли робиш одне, а думаєш зовсім про інше. Ох, яка дурна ситуація, та ще й у присутності Ірен Говард — Ірен, яка витріщалася на Ріллині ноги так, наче досі ніколи не бачила нічиїх ніг! І вона ще колись уважала Ірен тактовною! Нажахана Рілла забула все, що хотіла сказати. Марно силкуючись заховати злощасну ногу під стільцем, вона лиш невиразно пробубоніла:

— Ірен, я прийшла попрошити тебе про пошлугу.

Ох… іще й зашепелявила! Рілла готова була до приниження — але ж не такого! Бігме, усьому є межа!

— Справді? — незворушно запитала Ірен, на мить підвівши зухвалі низько посаджені очі на розчервоніле обличчя Рілли й знов опускаючи, мовби нездатна відвести завороженого погляду від розношеного черевика й елегантної туфельки.

Рілла опанувала себе. Вона не шепелявитиме… вона буде спокійна й стримана.

— Пані Ченнінг не може приїхати, бо її син лежить хворий у Кінгспорті, тож я прийшла за дорученням комітету попросити тебе зробити нам ласку й виступити замість неї, — Рілла чітко й старанно вимовляла кожне слово, мовби повторюючи вивчений урок.

— Звертаєтеся до запасного варіанта? — зневажливо всміхаючись, відказала Ірен.

— Олів Кірк просила тебе про виступ іще коли ми планували програму, а ти відмовилася, — нагадала Рілла.

— Але ж… тоді… я не могла нічим зарадити, — жалісливо сказала Ірен. — Коли ти веліла мені не розмовляти з тобою до кінця моїх днів. Ми обидві опинилися б у вкрай незручному становищі, чи не так?

От і гірка пігулка образи.

— Ірен, я хочу перепросити за ці слова, — якомога спокійніше мовила Рілла. — Дарма я сказала це й відтоді мені було дуже прикро. Ти пробачиш мені?

— Аби лиш я заспівала на вашім концерті? — ущипливо прожебоніла Ірен.

— Якщо ти думаєш, — проказала сердешна Рілла, — що я не перепросила б тебе, якби не концерт, то це, очевидно, правда. Але правда й те, що я цілу зиму карталася через свою нестриманість. Це все, що я можу сказати. Якщо ти не пробачиш мені, то й говорити більше немає про що.

— О, Рілло, дівчинко, не нападайся на мене так, — плаксиво відповіла Ірен. — Авжеж, я пробачу тобі… хоча мені було так погано… надіюся, ти ніколи не спізнаєш такого страхіття. Я кілька тижнів проплакала. А я ж нічого не зробила й не сказала!

Рілла притлумила дошкульну відповідь. Зрештою, марно було сперечатися з Ірен, а бельгійці голодували.

— Чи не могла б ти допомогти нам? — насилу вимовила вона. Ох, ну чого Ірен так витріщилася на той черевик? Рілла вже майже чула, як вона розповідає всю історію Олів Кірк.

— Не знаю, чи вдасться мені це… в останню мить, — відказала Ірен. — Геть немає часу вивчити щось новеньке.

— Ти знаєш безліч прегарних пісень, яких у Глені ще не чули, — заперечила Рілла. Вона розуміла, що це тільки відмовка — адже Ірен цілу зиму брала уроки музики в Шарлоттауні. — Тут усі вони будуть нові.

— Я не маю акомпаніатора, — утяла Ірен.

— Тобі акомпануватиме Уна Мередіт, — мовила Рілла.

— О ні, я не можу просити її, — зітхнула Ірен. — Ми ще з осені не розмовляємо. Вона так неприязно поставилася до мене під час концерту недільної школи, що я просто мусила припинити стосунки з нею.

Отакої! Невже Ірен пересварилася з усіма? А на слова, буцім Уна Мередіт неприязно поставилася до когось, Рілла ледь не засміялася просто їй у лице.

— Панна Олівер — чудова піаністка й зможе акомпанувати з нот, — розпачливо запропонувала Рілла. — А завтра ввечері перед концертом ти пройдеш із нею всі пісні в Інглсайді.

— Я не маю чого вбрати. Моя нова вечірня сукня ще не прибула із Шарлоттауна, а виступати в старій на такому великому концерті… ні, я просто не можу. Вона геть поношена й старомодна.

— Ми влаштовуємо концерт, — поволі мовила Рілла, — щоб допомогти бельгійським дітям, які вмирають від голоду. Невже ти не можеш єдиний раз надіти поношену сукню заради них?

— А тобі не здається, що всі ці оповідки про нужденних бельгійців надто вже перебільшені? — відказала Ірен. — Вони ж не можуть насправді вмирати від голоду — у двадцятому столітті! Газети завжди все драматизують.

Рілла вирішила, що з неї досить принижень. Адже існує ще й самоповага. Навіть заради концерту не варто продовжувати цю розмову.

— Шкода, що ти не можеш допомогти нам, Ірен. Отже, ми мусимо самі знайти якийсь вихід із цього становища.

Таке не влаштовувало Ірен. Вона дуже хотіла виступити на концерті, і, відмовляючись, прагнула тільки того, щоб її згода здалася Ріллі великою милістю. Окрім того, їй хотілося відновити дружні стосунки з Ріллою. Ірен дуже лестило щиросерде й палке захоплення Рілли Блайт, як вабила й змога вряди-годи гостювати в Інглсайді, надто коли вдома на канікулах був такий вродливий студент як Волтер. Вона підвела очі від Ріллиних ніг.

— Рілло, дівчинко, не квапся з висновками. Я хочу допомогти вам, якщо вийде. Сядь, будь ласка, і поговорімо.

— На жаль, я не можу. Мені час вертатися — треба ще вкласти Джимса.

— О, звісно — того хлопчика, якого ти глядиш за приписами науки. Так мило із твого боку — узятися дбати про цю дитину, коли ти не зносиш малят. Як ти розсердилася за те, що я цілувала його! Але ми все забудемо й знову приятелюватимемо — адже так? А щодо концерту — гайну я, мабуть, вранішнім поїздом до Шарлоттауна, заберу сукню й повернуся вдень. Тоді й матиму час підготуватися, якщо ти попросиш панну Олівер акомпанувати мені. Я не можу звернутися до неї — вона така страхітливо зверхня й зарозуміла, що я, бідолашка, геть ціпенію від жаху.

Рілла вирішила не гаяти часу й зусиль на спроби оборонити панну Олівер. Вона холодно подякувала Ірен, яка зненацька стала вельми товариська й балакуча, і пішла. Її тішило, що розмова нарешті позаду — проте Рілла знала, що вони з Ірен уже не будуть подругами. Приязно вітатимуться, але не приятелюватимуть. Ріллі й не хотілося цього. Тієї зими її турбували інші, значно серйозніші речі, а проте деколи в серці вчувався жаль за втраченою дружбою. Тепер його не було. Ірен, за словами пані Еліот, не належала до племені, що знає Йосипа. Рілла не сказала й не подумала, що переросла її… та якби це й спало