Люсі Мод Монтгомері - Рілла з Інглсайду

потоплять підводні човни, хай усі діти загинуть, вона й бровою не поведе. Проте я тішу себе думкою, що то через мене Міллер лишався вдома ввесь цей час, а не через милу Кітті. Може, воно й не так — але ми побачимо.

І вони побачили. Коли в неділю Міллер та Мері Ванс прийшли до гленської церкви, він уже був в однострої. Білі очі Мері сяяли гордістю за нього. Джо Мілгрейв, який сидів у задній частині церкви, під галереєю, кинув погляд на них, тоді озирнувся на Міранду Прайор і зітхнув так голосно, що на трьох сусідніх лавах парафіяни почули його й зрозуміли, чим він смутиться. Волтер Блайт не зітхнув. Проте Рілла, стурбовано глянувши на нього, завважила вираз, що вразив її в самісіньке серце. Наступний тиждень дівчина згадувала його з болем у душі, хоч зовні здавалося, що Ріллу гнітять лише труднощі, пов’язані з наближенням та підготовкою концерту молодіжного Червоного Хреста. Застуда юних Різів не перетворилася на кашлюк, отож цю заковику було розв’язано. Та щодо решти номерів усе висіло на волоску; а напередодні концерту надійшов вибачливий лист від пані Ченнінг. Вона писала, що не зможе виступити на концерті: її син, який перебував зі своїм полком у Кінгспорті, захворів на тяжке запалення легень, тож вона мусила вирушити до нього.

Члени організаційного комітету нажахано перезирнулися. Що ж робити?

— Отак і стається, коли запрошувати чужих, — буркнула Олів Кірк.

— Мусимо щось удіяти! — мовила Рілла, надто схвильована, щоби зважати на дошкульний тон Олів. — Ми всюди почепили оголошення про концерт… і прийде стільки людей… навіть з міста… а музичних номерів у нас і без того обмаль. Треба знайти когось, хто співатиме замість пані Ченнінг.

— Кого ж ти знайдеш в останню мить? — правила своєї Олів. — Ірен Говард могла б виступити, але навряд чи погодиться після того, як її тут образили.

— Хто її тут образив? — холодно запитала Рілла. Проте весь холод її тону не спантеличив Олів Кірк.

— Ти її образила, — гостро відказала вона. — Ірен усе розповіла мені. Вона була просто-таки вбита горем. Ти веліла їй не розмовляти з тобою до кінця її днів, і вона каже, що й не добере, чим заслужила на таке ставлення. Тому вона долучилася до Червоного Хреста в Лобриджі й більше не ходить на наші збори. Я нітрохи не винувачу її, і вже ж не проситиму зглянутися на нас у нинішній скруті.

— Я теж, — захихотіла Емі Мак-Алістер. — Ми з Ірен уже сто років не розмовляємо. Її завжди хтось «ображає». Але вона — чудова співачка, і люди прийдуть на її виступ так само охоче, як і на виступ пані Ченнінг.

— Якби ти й попросила, нічого не вийшло би, — значущо сказала Олів. — У квітні, щойно ми розпочали підготовку до концерту, я зустрілася з Ірен у Шарлоттауні й запитала, чи не погодиться вона допомогти нам. А вона сказала, що, за всього бажання, не виступатиме на концерті, який організує Рілла Блайт, коли Рілла так дивно поставилася до неї. Тепер уся наша затія зійде на пси.

Рілла пішла додому розлючена й замкнулася у своїй кімнаті. Вона не принизиться до того, щоби перепросити Ірен Говард! Ірен була винна не менше за неї, ще й переповідала всім викривлену версію того, що сталося, удаючи зневажену приголомшену мученицю. Рілла не могла викласти власний погляд на сварку — тоді їй довелося би повторити мерзенний наклеп щодо Волтера. Отож більшість приятельок уважали, що саме Ірен зазнала несправедливої кривди, окрім кількох дівчат, які ніколи не любили її й пристали на Ріллин бік. А втім… концерт, у який Рілла вклала стільки зусиль, от-от мав провалитися. Чотири сольні номери пані Ченнінг були окрасою всієї програми.

— Панно Олівер, що ви думаєте про це? — у відчаї запитала Рілла.

— Я думаю, що перепросити має Ірен, — відповіла панна Олівер. — Проте, на жаль, моя думка не заповнить прогалин у вашій концертній програмі.

— Якби я чемно перепросила Ірен — я певна, вона заспівала б, — зітхнула Рілла. — Вона обожнює виступати на публіці… але ж і збиткуватиметься з мене, і я готова на що завгодно, аби лиш не йти. Мабуть, мені таки слід піти: якщо Джем і Джеррі можуть стати віч-на-віч із гунами, я теж можу стати віч-на-віч із Ірен Говард і, забувши про гордість, попросити її допомогти нам заради сердешних бельгійців. У цю мить я думаю, що не зважуся на таке, але маю передчуття, що після вечері ви побачите, як я смиренно тюпаю Долиною Райдуг до шляху на Верхній Глен.

Передчуття не зрадило Рілли. Після вечері вона ретельно вбралася в блакитну розшиту бісером сукню — адже здолати марнославство важче, ніж гордість, а Ірен завжди помічала будь-які вади у вроді чи одязі інших дівчат. До того ж, як сама Рілла сказала матері ще в дев’ятилітньому віці: «Чемною бути легше, коли гарно вбрана».

Рілла вклала коси в пишну зачіску й наділа плащ, побоюючись імовірного дощу. Утім, одягаючись, вона думала хіба про майбутню неприємну розмову й подумки повторювала свою роль. Їй хотілося, щоб ця розмова була вже позаду… вона шкодувала, що взялася за підготовку благодійного концерту… і що посварилася з Ірен. Зневажлива мовчанка, як-не-як, була б ефективнішою зброєю проти наклепів на Волтера. Рілла ж вибухнула, наче маленька дурненька дівчинка… так, надалі вона порозумніє, але нині мусить проковтнути гірку пігулку образи, а цей цілющий засіб смакував Ріллі Блайт не більше, аніж будь-кому з нас.

У сутінках дівчина підійшла до будинку Говардів — претензійного, з білим різьбленим орнаментом попід дахом та численними еркерами, що звіддалік нагадували чиряки. Пані Говард, балакуча дебела матрона, зустріла Ріллу аж надто привітно й провела до вітальні, а сама пішла кликати доньку. Рілла скинула плащ і критично оглянула себе в дзеркалі над каміном. Капелюх, зачіска, сукня — усе було бездоганно. Панна Ірен не зловтішатиметься. Рілла пригадала, якими влучними й дотепними здавалися їй ущипливі зауваження Ірен щодо інших дівчат. Тепер настала її черга.

Аж ось до вітальні сходами збігла Ірен, ошатно вбрана; ясно-солом’яні коси її були вкладені в наймоднішу й найхимернішу зачіску, а всю постать огортав солодкавий запах парфумів.

— О, як поживаєте, панно Блайт? — прощебетала вона. — Яка неждана радість — бачити вас тут.

Рілла підвелася, щоби потиснути холодні кінчики пальців Ірен, і, знову сівши, уздріла таке, від чого їй геть заціпило. Ірен і собі завважила це, сідаючи. Упродовж усієї розмови на вустах її бриніла глузлива, презирлива усмішка.

На одній Ріллиній нозі