Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

Архант стиснув губи.

— Отже, в нас більше питань, ніж відповідей.

Архант стояв прямо перед Ікаром, його погляд був спокійним, але непохитним.

— Ти її знайдеш і приведеш у зграю.

Ікар напружився, але не заперечив. Він розумів, що цього не уникнути.

— Що робити, якщо вона буде пручатися? — запитав він, уважно вдивляючись у обличчя Арханта, намагаючись вгадати його справжні наміри.

Архант нахилив голову трохи вбік, оцінюючи реакцію Ікара.

— Вона не має постраждати, — відповів він твердо.

Ікар ледь помітно зітхнув, хоча напруження в його плечах не зникло.

— І як ти собі це уявляєш? Вона не з тих, хто легко здається.

— Саме тому ти й підеш за нею, — Архант подивився на нього з-під лоба. — Ти знайдеш спосіб.

Ікар на мить замислився.

— А якщо вона вже знайшла тих, хто допоможе їй? Якщо це пастка?

Архант посміхнувся куточками губ, але в його очах не було нічого схожого на радість.

— Тоді тобі доведеться бути швидшим за неї.

Ікар стиснув губи, але кивнув.

— Гаразд. Я вирушаю негайно.

— Ікар.

Він зупинився, не обертаючись.

— Пам’ятай. Вона немає постраждати.

— Я знайду її і поверну в зграю.