Роман Колісник - Українська Національна Армія. Матеріяли до історії

В той час німецькі урядові станиці приступили до загального вербування на службу в юнацтві. Сталося це без офіційного проголошення, без підготовки і без ясного плану. Це заскочило молодь, батьків і провід УЦК, так як колись восени 1941-го набір до зброї-СС. Акцію вербування хлопців почала шкільна влада по школах. Панове з відділу науки і навчання влаштовували зібрання з доповідями для учнів. В цих пропаґандивних зібраннях приймали участь усі урядовці відділу на чолі з самим керівником Ґасселіхом. Це показувало, який тиск був у цій справі згори і яке велике значення прив'язувало до акції вище начальство. Офіційна акція Уряду Праці проявилася в травні. Проголошено розпорядження про обов'язок служби чоловіків від 14-го року життя з лопатою або зброєю та обов'язок реєстрації народжених від 1909-го до 1930-го. Передбачений розподіл був такий: юнацтво 15-20 років — військова служба, а до праці — 35-45, а то й 55. Реєстровані ставали до лікарських оглядин, але видно було, що головна увага в цій акції присвячена була юнацтву.

В половині травня у Львові відбулася перша, скликана мною, нарада працівників відділів молоді і шкільних справ і представників учительства. Ми ствердили, що німці поставили нас перед доконаним фактом, проводять акцію без нас і проти нас і що наше становище в цій справі зовсім інше від становища з-перед року, коли ми приймали участь у творенні дивізії. Але нашої молоді не можемо лишити без нашої опіки. Щоправда в складі Військової Управи є таки наш власний керманич відділу молоді, але її головою є урядовець губернатора, Бізанц. Тому мусимо добиватися нашого впливу. Ми вирішили з місця створити при УЦК окрему «референтуру юнацтва протиповітряної оборони», висловлюючи сподівання, що і в цій справі матимемо підтримку загалу громадянства. Молодь не може залишитися без своїх священиків, учителів, лікарів і медсестер. Я інформував, що і провідник у Кракові, і я у Львові дістали запевнення від усіх німецьких чинників, що молодь середніх і професійних шкіл буде затримана в своїх гуртах і матиме після закінчення основного 8-тижневого вишколу забезпечене шкільне навчання поза службою. З кожним класом мав би виїхати один учитель, і вся молодь матиме релігійну опіку. Розуміючи всі труднощі, ми висловили надію, що учительство стане біля молоді. Коли прийшло до вибору нашого референта для справ юнацтва, наша увага зупинилася на особі проф. Тимоша Білостоцького, в тому часі директора торговельної школи і доцента Вищої Торговельної Школи, колишнього нашого референта для справ тіловиховання, приятеля молоді. Проф. Білостоцький погодився без вагання прийняти на себе цей дуже тяжкий обов'язок. Він заявив, що із закінченням шкільного року в червні перейде вповні до праці над юнацтвом.

Незабаром з'явилися перші чутки про те, що акція примусового набору юнацтва буде поширена також на дівчат. Наша нарада висловилася рішуче проти набору дівчат. Провідник подав у цій оправі заяву правлінню ГГ із виясненням наших позицій, як на ті часи дуже відважну.

Хоч рейхскомісаріату Україна вже не було, бо тільки залишки західноукраїнських земель були ще під фронтовою смугою, та все ж таки ми почули в справі юнацтва ще й голос рейхскомісара Еріха Коха. Він поставив вимогу, яка дістала підтримку Гіммлера, творити окремі відділи українських і окремі галицьких юнаків і не мішати східноукраїнської молоді з галицькою. Прийшло рішення, що галицька молодь має вживати як свою відзнаку галицького лева, так, як дивізія, а східноукраїнська — тризуб. І в цій справі треба було наших численних заходів, бо наша публічна опінія вимагала єдности.

Розвиток подій ішов швидким темпом. Перша група галицьких хлопців, набраних ще весною, відбула юнацький вишкіл в Переворську. На середу 7 червня призначили урочисте закінчення вишколу і складення юнацької присяги. Ад'ютант губернатора повідомив мене про те. Він сказав, що губернатор їде туди і просить мене взяти участь у цій урочистості. Я поїхав до Переворська з кількома співробітниками УЦК, вважаючи це нашим обов'язком. Був з нами також Бізанц із членами Військової Управи і ред. Ольга Кузьмович. Свято заприсяження пройшло дуже урочисто. Лави юнаків, між якими були мої знайомі хлопці, справляли дуже добре враження. Більшість із них дійсно добровільно заголосилися до юнацтва. Вони виступили в парадних одностроях темно-синього кольору з жовто-блакитною перевязкою з галицьким левом на руці та мали свій добрий хор. Губернатор виступив перший раз із промовою в суто українському дусі. Він надав таборові назву: «Український СС-юнацький табір імени сотника Федя Черника». Своє слово закінчив словами: «Молоді товариші! Будьте, як він, слухняними юнаками і добрими вояками. Будьте, як він, повні віри у свою Батьківщину, у свій народ і велику спільноту будучої молодої Европи. Тому ви, перші юнаки-СС, гордо несіть ім'я вашого табору „Черник“ у краще, нове майбутнє!» І я промовляв до юнаків від УЦК.

Негайно після нашого повернення зі Переворська, ще в першій половині червня, у львівській пресі з'явилася перша інформація, а за нею офіційне оголошення Військової Управи про формування відділів українських юнаків. Інформація говорила про те, що ВУ «почала набір», так, ніби юнацьких відділів ще не було.

Вже перед проголошенням заклику дістали ми вістку з Кракова, що на початку червня створили новий табір українського юнацтва з ярликом «зразкового» в Криниці. Тут без труднощів зібрали понад 300 хлопців і дівчат шкіл, бо в Криниці були учительська семінарія і професійні школи, а починаючи з 1944 року також гімназійні курси. Виховником і опікуном юнацтва, вже також і дівчат, став співробітник нашого відділу молоді учитель А. Антонович.

І знову, так як у лютому в справі взаємин вояцтва дивізії з підпіллям, так і тепер, самостійний заклик ВУ в такій важливій справі, як примусовий набір юнацтва, викликав розходження між провідником УЦК і ВУ. І знову ми думали, що обов'язком членів ВУ було перед підписанням заклику порозумітися з провідником, бо значення примусового набору молоді переходило компетенції ВУ, а зміст і стилізація заклику викликали великі застереження. Підписані члени ВУ заявили, що відозва складена і підписи поставлені Бізанцом без їх відома. Ми поставили питання перед Бізанцом, який, як завжди в таких випадках, заспокоював, що це пильна справа, не було часу, і, по суті, ми і так нічого не могли б змінити. Це не був час для суперечок. Треба було думати, як допомогти нашим дітям, на яких впав обов'язок служби в юнацтві в найнесприятливіших умовах і формах. Все ж таки застереження з боку УЦК викликало реакцію з німецького боку. Під закликом на Холмщині, хоч у тексті нічого не змінили, додали до підписів