Роман Колісник - Українська Національна Армія. Матеріяли до історії

гостре наставления проти співпраці з народами східної Европи, а місцеві керівники німецької адміністрації дістали можливість проводити в життя нову політику. Супроти москалів вона не змінилася, не змінилася також політика рейхскомісара Коха в Україні, але генерал-комісар Білорусі пішов по лінії, яку накреслила німецька адміністрація в колишніх вільних балтійських державах — Естонії, Латвії й Литві. І на Білорусі почалися розмови про «крайову самоуправу». Німці дозволили організувати Білоруську Центральну Раду та в рамках тієї своєї нової політики дозволили створити Союз Білоруської Молоді з освітньо-спортовим характером. Акція мала форми добровільности, але фактично, так, як усе, вона була примусовою. СБМ дістав змогу видавати газети та дрібні книжки для дітей і юнацтва, вишколювати інструкторів для хлоп'ячих і дівочих гуртків молоді на периферії тощо і швидко згуртував численне членство. До гурту юнацтва СБМ притягали вже від 14 років, якщо тільки кандидат добре виглядав. Коли восени 1943 р. большевики прийшли на східні кордони генерал-комісаріату Білорусь, команда Гітлерівської Молоді перевела планову евакуацію СБМ до Німеччини. Молодь — хлопці і дівчата — пройшли тут технічний вишкіл і працювали по фабриках. Число білоруської молоді, що під кінець 1943 р. опинилась у райху, сягало 10 тисяч.

Якраз у той час повітряні нальоти альянтів на Німеччину стали інтенсивниші і поширилися на терен всього райху. Наспіла потреба зміцнити протиповітряну оборону, а німецького юнацтва не вистачало. І в колах провідництва гітлерової молоді занепокоїлись.

Команда оборони й команда зброї-СС зацікавилася білоруською молоддю в юнацьких роках. Її почали притягати до протиповітряної оборони і творити окремі відділи помічників протиповітряної артилерії по всьому райху під назвою LuftwafFenhelfer або SS-Flakhelfer (пізніше в українському перекладі — СС-юнацтво). З боку молоді знову не було спротиву, бо вояцька служба завжди більш приманлива, ніж робота за верстатом.

Успіх акції швидко підказав поширити її на всі народи Східної, згодом також і Західної Европи. Юнаки дістали мундир німецьких юнаків із відзнаками національної приналежности на рукаві (національні барви, або герб, або напис рідною). Вони мали бути поставлені в усіх розуміннях нарівні з німцями, і щодо трактування, і щодо платні (одна німецька марка на день; з того половина готівкою на руки, а друга половина — на банкову ощадну книжку). Зрозуміло, що таке розпорядження мусіло викликати непорозуміння, і суперечки між німецькими урядовими установами, і дискусії на цю тему. Заукель лементував, що йому забирають робочу силу, яка потрібна в промисловості, Розенберґ протестував, що, не питаючи його думки і згоди, беруть молодь із східних земель, що підлягають йому як міністрові. Вирішальною стала думка рейхсфюрера Гіммлера. Молодь приділили в основному до протиповітряної оборони, а тільки ті, що лишалися, мали працювати в промисловості. Акція, тепер уже загальна, дістала закриту назву «Заготівля сіна» (Deckname «Heuaktion»). Її очолила нова установа партії з центром у Берліні «Службова Станиця Нікель» (Dienststelle Hauptbannfuhrer Siegfried Nickel) від імені провідника гітлерівської молоді, який започаткував її в Білорусі і тепер очолював. Вона мала своїм завданням вербування юнацтва та початковий вишкіл. Після 6 або 8 тижнів юнаків заприсягали та передавали команді повітряних сил. Швидко почалася боротьба між установою Нікеля (партія) і військом, кому має підлягати юнацтво. Ця боротьба велася аж до розвалу райху і дуже ускладнювала працю та ще більше життя юнаків і піклування ними. Згодом, підшукуючи привабливі гасла, що мали б прикрити поганий зміст, виступили ще і з планом втягти юнацтво всіх народів в «Европейський Фронт Молоді». До того часу він існував для вибраних народів під почесним проводом Бальдура фон Шіраха, фюрера гітлерівської молоді. Та на те вже не стало часу.

Головний адміністративний відділ станиці Нікеля мав осідок в Опаві на Шлезьку (Troppau). Розбудовуючи акцію в усій ширині, поділили терен (райх і всі рештки окупованих країв) на 5 частин. В кожній частині встановили «Команду воєнної служби» (Kriegseinsatzkommando). Генеральне Губернаторство належало до команди Південь (Sud), її керівником був обербаннфюрер Гаупт. Тому що в ГГ йшлося в першу чергу про українську молодь, то його осідком був у травні — червні 1944-го Львів. Поступово творили при централі пости уповноважених для окремих національних відділів юнацтва, в тому числі і для українців (Der Beauftragte der ukrainischen Jugend або fur die ukrainische Jugend), але це сталося аж під кінець 1944 року, коли ми вже покинули Галичину.

Обов'язок примусової служби в юнацтві завели у нас вже з початком 1944 року, зразу для хлопців (про дівчат не згадували), але про рішення Берліна в цій справі не було відомо нічого. Становище в Галичині було дуже тяжке, так що всі німецькі уряди, а разом з ними і ми, були зайняті проблемами евакуації. Большевики були вже в Галичині, під Бродами, а в березні — вже і в Тернополі, і під Коломиєю. Відбувалася евакуація східних частин краю, незабаром також і Львова. В кінці березня основний склад керманичів і працівників УЦК переїхав до Кракова і Криниці, а у Львові на місці великої установи лишилася Львівська Станиця УЦК, незначна особовим складом. Залізниця і пошта припинили працю для цивільного населення, і наш зв'язок з краєм був слабкий. Тому ми не знали ані про нову акцію, ані про її розміри. До цього часу єдиним вістуном такої акції на галицькому терені можна було назвати розпорядження шкільної влади про притягнення шкільної молоді до протиповітряної служби в школах. Те розпорядження з'явилося в лютому 1944 року, і постановлено, що на випадок недостачі учителів і батьків можна до протиповітряної служби притягти в даній школі учнів і учениць, хлопців — за дня від 14-го року, вночі — від 15-го, дівчат від 16-го року життя. Та це розпорядження мало незначний і тільки місцевий характер.

В квітні, після приходу німецьких танкових військ із заходу, просування большевиків затрималось і атмосфера на якийсь час успокоїлась. Щойно тепер надійшли до нас перші відомості з місць. Ми бачили, що акція вербування до юнацтва охопила тільки незначне число хлопців, передовсім з-поміж евакуйованих шкільних учнів. Положення було безнадійне, навчання в школах, зокрема по селах, вже зовсім перестало бути нормальним, молодим хлопцям постійно загрожувала небезпека примусового схоплення до немилої праці в райху або в УСлБ, або, що гірше, загальна відповідальність за різного роду вчинки проти німців, на які той час був дуже багатий. Тепер ніхто не сприймав тої справи трагічно, вважаючи побір до юнацтва меншим лихом. Галичина була підфронтовою смугою, хлопців вивозили до таборів для юнаків, які були на заході, в краківському дистрикті — в