Роман Колісник - Українська Національна Армія. Матеріяли до історії

Хотілося обговорити з вояками тему «За що ж ми готуємося воювати?». Я планував змалювати конкретизовану політичну програму включно з суспільними постулатами. Для цього я вирішив використати декларацію Українського Національного Комітету, бо вона найкраще покривала ці постулати й робила їх програмовими не тільки на завтра, а й на найближче майбутнє. Лекцію я планував почати заявою, що лави нашого війська відкриті для кожного українця і ми підпорядковуємося законній Президії Українського Національного Комітету. Боремося за повну консолідацію серед українців та мобілізуємо всі творчі сили України проти нашого зовнішнього ворога — комуністичної Москви. У нас в основному два фронти: революційно-партизанський та інформаційний. Обидва вони однаково важливі, бо спрямовані на визволення України з ворожого ярма та на відновлення нашої суверенної держави. Про державний лад і форму правління рішатиме ввесь народ через своїх представників у парламенті самостійної України. Ми стоїмо на засадах демократії і глибокого патріотизму. Патріотами України можуть бути не тільки українці, але й люди інших національностей, які чесно вважають Україну своєю батьківщиною. Всі громадяни в українській державі повинні мати однакові права та однакові обов'язки. Ми боремося за дійсну свободу думки, слова, віри та чину для кожного громадянина української держави, без різниці його національности, статі, походження, політичних і релігійних переконань. Ми стоїмо за перебудову економічної структури української держави з совєтської «казьонщини» та «колхозництва», за поширення свободи приватної ініціативи. Кожне це питання я поширював, приводив приклади, відповідав на запитання. Наприкінці мого виступу я помітив під деревом Отамана, який уважно прислухався до моєї імпровізованої лекції. Під час обіду він попросив мене на зустріч і відразу висловив своє вдоволення з приводу почутого. Радів, що я даю присутнім можливість ставити запитання й дискутувати зі мною. Вважав, що це дуже корисний підхід, який дає слухачеві можливість чогось навчитися.

Після обіду я говорив про українське село під царською владою. Воно тоді було примітивне, зруйноване, але ведене за приватною ініціативою. Йому я протиставив насильно колективізоване село, приклад модерного рабства. Тут я, зокрема, говорив і про голод 1932-1933 років, змальовуючи виразні картини навмисного пограбування українського села жорстокою совєтською владою. А зробила вона це тому, щоб селянин забув про свою вкрадену волю і про все своє. І не опирався приблудним своїм убивцям та й був покірним в їхньому колгоспному кріпацтві. Наприкінці цієї лекції виступив один з вояків, який доповнив мною сказане картинами голоду в його селі, відзначивши трагічну смерть своєї сестри та батьків. Виходить, що до цієї лекції прислухався Отаман. Він дуже похвально відгукнувся про неї та заявив, що сотник Штуль-Жданович напевно радів би з таких виступів.

Я обговорив там також чимало історичних тем: «Як постало місто Київ», «Хто це Ярослав Мудрий?», «Які були причини упадку Київської Держави?», «Які були початки християнства на Україні?», «Москва та її відношення до Києва», «Чому Повстання 1648 року було успішним?», «Що таке Переяславська Угода 1654 року та які її наслідки?», «Бій під Конотопом 1659 року та бій під Полтавою 1709 року», «Державнийустрій Гетьманщини», «Яке значення мають пам'ятні дати 22 січня 1918 року та 1 листопада 1918 року для українського народу?», «Хто це — Симон Петлюра?», «Як, де й коли дійшло до злуки всіх українських земель?», «Що це Зимові Походи та як вони скінчилися?». Говорив я також про значення Котляревського, Шевченка та Шашкевича в українській літературі. Усі ці теми викликали широке зацікавлення у моїх слухачів. Вони часто зустрічалися зі мною у вільні хвилини й продовжували дискусію. Деякі вояки допомагали мені в цій відповідальній праці — своїми виступами, після лекцій та участю в дискусіях.

Мав я і труднощі, коли приходилося говорити про українську партизанську боротьбу, зокрема про її тактику та про роль Махна в українській партизанській боротьбі. Отаман, а також і полковник Доллуд були великими прихильниками тактики Махна. Вони часто пригадували мені партизанську засаду Махна: «з-під землі та під землю». А де немає на це змоги, говорив полковник Доллуд, то краще не вести жодних операцій. Коли мені доводилося говорити на ці теми, я всебічно консультувався з Отаманом або з полковником Доллудом, які мали справді енциклопедичні знання з цієї галузі. Я завжди був безмежно вдячний їм за всяку, навіть найдрібнішу, допомогу.

Отаман Бульба-Боровець ставився до мене уважно під час мого побуту в чеських горах. Працюючи там на дуже відповідальній праці, я користувався його повною довірою. Може, він почувався б краще, якби ці функції виконував сотник Олег Штуль-Жданович — його політичний дорадник і ад'ютант. Олег і Отаман, — пише Рома Турянська, — «творили дуже колоритну пару, бо перший був спокійний, зрівноваженої вдачі, а Бульба — розбурхана стихія». Здається, дві ночі я спав у сусідній кімнаті Отамана. Засинав він швидко і хропів — аж луна неслася по кімнаті. До речі, я чув від його співтоваришів-партизан, що вони часто боялися, щоб він своїм хропінням у лісі не навів ворога на сонних повстанців. «Він, — пише Туринська, — йшов до бомбосховищ радше заради нас, ніж задля себе, уважаючи, що, мовляв, як він не згинув у лісі, то й тут йому нічого не станеться. Він прислухався до свисту й вибухів бомб і спокійно пояснював нам, як далеко від нас вони падають. А коли зі стелі сипалася штукатурка й нам забивало дух, він флегматично зауважував: „От здорово“»...

Отаман Бульба-Боровець дуже любив і шанував петлюрівців, бо вони «пропагували ідею консолідації всіх творчих сил цілої нації на базі республіканської концепції УНР, як законного Державного Центру України... Вони організували і ставили молодь під прапори Петлюри. Їх культ Народної Республіки перетворився на нову політично-військову віру, ім'я якій — Петлюрівський рух».

Не маючи ніякої можливості на здійснення планів парашутної бригади, генерал Бульба-Боровець, передбачаючи швидку капітуляцію, видав наприкінці квітня 1945 року цій же бригаді наказ негайно залишити чеські гори й переїхати на західний фронт. Полковники Доллуд і Коваль, виконуючи цей наказ, поділили готові два батальйони бриґади на менші групи і форсованими маршами вивели всіх вояків у Баварію, де вони частинно здалися в американський полон, а більшість розсіялася серед німецького цивільного населення.

Кость Паньківський

ЮНАЦТВО ПРОТИПОВІТРЯНОЇ ОБОРОНИ

 

окупованих на сході землях така акція почалася на Білорусі. Ідея притягти білоруську молодь нижче обов'язкового віку праці до служби в парамілітарних частинах виринула в колах провідників гітлерівської молоді в Мінську 1943 року. В тому часі минулося вже