Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 14 -

Блейзфорд йшла попереду, відчуваючи дивну ніяковість, поруч з сестрою, яка про це не здогадувалася. Розповідати правду, Навіє поки не збиралася. Власне, вона й не знала як все правильно пояснити.

Уайт йшов поруч з Аберхат, те що вони трималися за руки одночасно дратувало Навіє і захоплювало. З нею він ніколи не тримався за руки.  Це було ще одним доказом, що Роувен щиро закоханий в Сільсію.

Вони повільно просувалися стежкою, яка вела до маленького містечка Плрава. Обраний шлях був значно довшим, але саме цією дорогою вони уникнули столиці й королівського палацу.

Коли їх ніхто не переслідував, вони могли нарешті видихнути з полегшенням, та розмова все одно не надто клеїлася. Лісова стежка звузилася остаточно, відкриваючи вигляд на невеличке селище з тьмяним світлом ліхтарів, що мерехтіли крізь густі темні хмари.

Селище Плрава, ніби ховалося в обіймах густого лісу. Дахи будинків, покриті мохом і лишайниками, були схожі на старі, занедбані споруди, які протистояли часу і негодам. Кілька вузьких вулиць розбивали селище на частини, і воно здавалося відокремленим від зовнішнього світу. Вогні ліхтарів мерехтіли тьмяно, неохоче пробиваючись крізь щільну завісу хмар і листя дерев, та осінніх сутінків. Вікна маленьких будиночків були закриті дерев’яними ставнями, деякі з них пофарбовані у старий, облуплений білий та зелений кольори. Над деякими дахами здіймався тонкий дим від вогнищ, які горіли в домівках.

Їм вдалося лише на вечір дістатися до цього місця. Вечірня тиша панувала в селищі, і лише зрідка її порушував віддалений гавкіт собаки чи стук колеса, що пробивалося крізь вулиці під невпинний ритм поодиноких тихих кроків містян. Біля входу до селища стояла стара криниця, обрамлена каменем, на якій виднілися сліди часу та зношеності. Довкола росли поодинокі дерева, більшість з яких були вкриті жовтою і бурою осінньою листвою, що рясно падала на землю.

В центрі селища стояла невелика церква з куполом, який колись можливо сяяв, але тепер був згадкою про часи минулої слави. 

— Непривітно, — пробурмотіла Навіє, дивлячись на селище, яке більше нагадувало закинутий острів у морі. 

Вона відчувала змішане почуття відстороненості й спокою, яке могло бути оманливим.

Уайт оглянувся навколо, його погляд ковзнув по темним куткам, де світло ліхтарів ледь торкалося каміння. Він щось пробурчав про безпеку і поспішив вперед, ведучи інших до найближчої корчми, де стара вивіска зі словами «Тихий нічліг» погойдувалася під вітром.

— Ми нарешті дійшли, — Навіє зітхнула з полегшенням, звертаючись до Роувена. Корчма не виглядала привітною, та порожнеча довкола говорила про те, що в цьому місці вони точно знайдуть притулок. Навіє стало на душі трішки спокійніше, тепер, коли загроза минула. Вона глянула на свій розірваний плащ, весільну сукню Сільсії яка була не в кращому вигляді, та форму Роувена. — Думаю, нам не завадить трохи змінити зовнішній вигляд. Пропоную розділитися. Роу, ти зніми нам кімнати, а я з Сільсією спробуємо знайти якийсь одяг, — вловивши погляд Уайта, вона швидко додала: — військовий і наречена, це занадто підозріло. Гадаю все королівство знає про її втечу, власне і про твою також. Я єдина, хто не привертає уваги. — Блейзфорд зняла із себе плаща й протягнула його молодшій сестрі. — Одягни, так, ти не привертатимеш зайвої уваги. 

Уайт мовчки кивнув, його погляд пройшовся по старому фасаду корчми, який виглядав не краще, ніж вони самі. Його форма була в певних місцях розірвана, забруднена, але це його мало турбувало. Він краще за інших знав, що тут головне - залишатися непоміченим і живим.

— Гаразд, — пробурчав він, злегка втомлений, — знайду нам місце для ночівлі. Але не затримуйтеся, чим швидше зникнемо з виду, тим краще.

— Так, не хвилюйся, — відповіла Навіє, обертаючись до Сільсії, яка вже обмотувала плащ навколо своїх плечей, ховаючи далеко не розкішну весільну сукню під тканиною. 

Обличчя Аберхат виглядало стривоженим, але вона мовчала, уважно дивлячись на старшу сестру.

— Я не впевнена, чи вдасться нам знайти щось гідне в такому місці, — тихо промовила Сільсія, трохи тремтячи від холодного вітру, що пробивався крізь плащ. — Але нам необхідно зменшити ризик бути впізнаними... я готова.

Навіє всміхнулася, хоча її очі залишалися холодними. Наївність Сільсії їй справді здавалася часом - кумедним. 

— Мусимо спробувати. Погляньмо на це з іншого боку, якщо в цьому селі є бодай одна крамниця чи торговець, ми знайдемо щось непримітне.

— Будь..те обережні, — коротко сказав Роувен, переводячи погляд з однієї дівчини на іншу, а після він покрокував до входу в корчму. Його рука вже ковзнула до дверної ручки, коли він додав, — Сія, тримайся подалі від сторонніх очей. Вразі чого, клич. Спосіб ти знаєш, — легка посмішка ковзнула на його губах.

— Ми будемо обережні, — Навіє кинула погляд на нього, а потім змахнула рукою, підштовхуючи Сільсію до вузької вулички, яка вела від корчми. 

Її хода стала швидкою, майже впевненою, хоч всередині її переслідувало відчуття незрозумілої тривоги.

«На нас там чекали, і тільки продавець лавки знав, що я туди відправилася! Він хотів мене обдурити! Пошкодує! Хай тільки я до нього доберуся!»

— Ти справді думаєш, що нам вдасться не привертати увагу? — тихо запитала Сільсія, наздоганяючи Навіє.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍