Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     Пані Акемі припустила, що шкіра колись видавала запах, властивий тут усьому – гниття і  розпаду. Але відколи кров остаточно перестала циркулювати, він зник. Вигляд Дама Ама-но Дзаку мала жахливий, ніби давно похованому мерцю раптом спало на думку покинути могилу і явити себе в усіх огидних подробицях.

          –  Якою я стала, пані Міцуко? – нарешті схвильовано запитала вона  і підступила до пані Акемі так близько, що її сухе дихання ледь торкалося гості.

          –  Вам варто самій подивитись, –  намагаючись не втратити самовладання, відповіла пані лисиця. – Але якщо ви запитаєте мене, чи я бачила за життя щось подібне, я відповім вам – ні.

     Остання фраза, сказана кіцуне, захопила істоту, підштовхнула до чашоподібної голови каппу, змушуючи схилятися над нею все нижче і нижче.

     Дихання пані лисиці спинилося, серце завмерло. Чи було це пов’язано з черговою примхою часу в цьому дивному місці, чи це сталося внаслідок сильної внутрішньої напруги, гадати не було коли. Мить нерішучості тривала зовсім недовго перед тим, як очі Ама-но Дзаку сповнилися непідробним жахом.

     –  Що це? Що це, пані Міцуко? –  прохрипіла вона.

     Але пані лисиця їй не відповідала. Стояла нерухомо, спрямувавши гострий погляд на огидну істоту –  зразок того, як сильно може спотворити смерть зовнішність людини. Проте й смерть не була в усьому винною – гірше те, що над тілом жертви учинили наругу, перетворивши тлінну оболонку на пам’ятник жорстокому злодіянню.

     Його слід було приховати. Тримати в недосяжності для чужих поглядів. Але натомість його демонстрували з усією безсоромністю! І найбільше ним захоплювався майстер!

     Втім, потворність смерті ніколи не бентежила Даму Ама-но Дзаку. До того ж, перебравшись в Йомі-но Куні, вона ніколи не відображалася в дзеркалах, а значить, була позбавлена споглядання власної потворності. Якщо гюкі не виконала свою частину угоди, на пані лисицю чекає смерть. Але якщо виконала… Що саме це чудовисько бачить на поверхні води, де має бути лише темрява? Не могла ж сила переконання настільки підігріти її уяву, щоб та намалювала бажане!

     Пані лисиця напружила зір. Напевно ця страшна особа щось там бачить! Інакше переляк на її мертвому обличчі не змінився б на таке щире умлівання.

     Підібравшись до Дами ближче, пані лисиця з-за плеча виглядати не стала. Може статися, почвара щось запідозрить, якщо в дзеркало будуть видивлятися дві жінки, а відображатиме воно тільки одну з них. Підійшла скраю, зиркнула скоса, і сама відчула  непідробну радість.

     На тлі похмурого темного дна красувалася... ні, не Дама Ама-но Дзаку, але хтось прекрасний і зовсім не схожий на неї.

     Навряд чи гюкі могла  зобразити ту саму князівну Юріко, якої вона ніколи не бачила. Але вона доклала до цього чимало старань і, мабуть, зіткала образ останньої із залишків колишньої краси пані Ама-но Дзаку, додавши стільки чарівності, скільки вважала за потрібне. Наскільки новоявлений образ був близьким до усохлого оригіналу, пані лисиці було невідомо. Але те, як сприйняла його Дама, вселяло в неї певну надію...

     – Що це, пані Міцуко? – безперестанку шепотіла Дама. –  Зізнаюся, раніше я не йняла віри вашим словам про те, що ви володієте засобом, здатним допомогти мені в моїх пошуках. Тепер я відчуваю себе винною у тому, як мало дослухалася до вас. Адже ви врятували мене від загибелі, від  презирства себе самої...

     Часто і важко дихаючи, господиня підземного лабіринту сперлася на край чаші обома руками, не в змозі впоратися з блаженною слабкістю, що охопила її. Нічого не відповідаючи їй, пані Акемі відступила назад, непомітно підібрала покинуті чарівні хвости та сховала їх під одягом.

     – Бачу, незрівнянна пані задоволена подарунком? –  запитала вона. – Якщо  так, то доручення, дане мені государинею Рівнини Високого Неба, я вважаю виконаним. Чи дозволите ви передати слова вдячності тій, хто звернула на вас жалісливий погляд?

     Пані Ама-но Дзаку вперше відірвалася від дзеркала. Очі її світилися щастям, бо тепер вона думала, що її становище серед живих зміцнилося і більше її красі ніщо не загрожує.

     –  Мила пані Міцуко! –  звернулася вона до гості. –  Дозвольте називати вас так, бо відтепер в мене немає нікого ближчого за вас. Воїстину ви принесли добру звістку про звільнення від мук, які, як я очікувала, мали б мучити мене до кінця життя. З якими словами вас відпустити? І підібрати таких не можу, щоб повною мірою висловити государині Неба свою подяку.

     – Про це не турбуйтесь, – заспокоїла її пані лисиця. – Розмовляючи з Аматерасу-оо-мікамі, я розповім їй про ту щиру вдячність, яку бачу у ваших очах, і цього буде цілком досить.

     –  Тоді, благаю вас, поспішіть! –  поквапила її Дама. –  Повертайтеся туди, звідки прийшли, і перекажіть, що побачили!

     –  Чарівна пані, – навмисне не поспішала пані лисиця, –  сьогодні ви отримали цінний подарунок. І я виступила посередником між вами та сонцеликою Аматерасу. Шлях, який я здолала із Серединної Країни в Йомі-но Куні, був сповнений небезпек. Я піддавалася їм багаторазово. Тому вважаю, що маю право виявити нескромність і просити вас хоча б про незначну нагороду за свою нелегку працю.

     – Що ви, пані! Це я виявила зі свого боку злочинну негостинність, забувши віддячити вам. Все, чим я володію, знаходиться в цьому будинку. Більше нічого не маю. Але ви можете взяти звідси будь-що на згадку про нашу зустріч, –  погляд пані Ама-но Дзаку метнувся до згаслого вогнища, навколо якого  лежали припорошені попелом золоті самородки. –  Беріть їх, скільки хочете або скільки зможете нести. Більше вони мені не потрібні.

     –  Душа моя, я віддала вам те, що дорожче за золото, –  м’яко дорікнула щедрій господині  пані Акемі.

     –  Більше я нічого не маю, –  розвела руками та.

     –  Якось ви згадали останню порцію еліксиру молодості, частинку Ідзанамі-но камі, яка вмерла давним-давно. Розумію, що ніколи не володітиму такою досконалою красою, яку маєтие ви, і, можливо, ви вирішите, що таку сумнівну вроду, як моя, не варто й продовжувати. Але… прошу вас, віддайте мені залишок еліксиру. Вам він більше не потрібен, а я знайду йому застосування. Більше мені від вас нічого не потрібно.