Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Чоловік пам'ятав сон, де він ходив голим на публіці. Він ніколи не прикривався уві сні і не став робити цього зараз. Правду кажучи, і зараз Чоловік сподівався, що він усередині сну. Так, просто заснув десь у дуже холодному місці, від чого тремтіння по його шкірі з реальності проектувалося в марення. Мине мить, і він прокинеться. Він перестане пам'ятати про все. Забуде про Ксюшу.

Чоловік йшов босоніж по дрібному каменю. Пил і дрібні шматочки сухої трави прилипали до його стоп. Він не пам'ятав у цьому житті нікого, крім Ксюші.

Чоловік дійшов до місця, де пляж межує з лісом. Голяка сів на холодну траву і спостерігав за морем і хмарами.

Відстань народилася,

Коли море і небеса віддалилися.

Самотність народилася, коли...

- Потім додумаю, - сказав уголос Чоловік і прикурив від довгої запальнички сигарету.

Він докурив і сховався від зайвих очей за кущем, де почав шукати побільше сухої трави й дрібних гілок.

Доклавши певних старань, розпалив багаття. Опісля, встромив гілки побільше в землю і розвісив свій мокрий одяг для сушіння.

Потім ліг на траву в позі ембріона, намагаючись зберегти ті крупиці тепла, що залишилися в його тілі.

- Гех, - пролунав короткий смішок із вуст Чоловіка. - Ксюша тільки відмила мій одяг від гару, щоб той ще сильніше просочився димом від багаття.

Довгі години намагань заснути увінчалися успіхом.

Білий лист.

Білий лист - це сніг, по якому м'яко крокує лисиця. Уздовж усього її тулуба на кінчиках хутра теж сніг. Навіть вуса припорошені. Але лисиці не холодно. Її захищає довге, густе хутро. Тільки її очі відкриті, але ми знаємо, що очі не відчувають холоду.

Лисиця, не моргаючи, дивиться на Чоловіка.

Настав ранок.

Ледь відчуваючи свої кінцівки, Чоловік прокинувся. Він встав, одягнув усе ще вологий одяг, роздумуючи, куди рухатися далі.

Цього разу продовжити шлях уперед у нього не вийде, адже рано чи пізно він упреться в море.

Інтуїція підказувала йому йти вгору.

Ніхто на березі ще не прокинувся, тому Чоловік крокував сам. Він швидко вийшов на кам'яні сходинки, що вели далеко вгору.

Уздовж сходинок росли невеликі дерева, кущі та квіти, привезені паломниками з усіх кінців світу. Чоловік час від часу переривав ходьбу, щоб помилуватися рослинами, яких він ніколи не бачив раніше.

Тепер він не бездумно йшов угору, але слідував за запахом. У повітрі пахло кашею і карамеллю.

Чоловік нарешті піднявся до нового горизонту і побачив довгий стіл попереду, за яким не поспішаючи снідали півсотні монахів.

Позаду них стояли цегляні будиночки із загнутими дахами, де ті, найімовірніше, жили. Ще далі попереду Чоловік побачив нові сходинки, що вели вгору.

Кожен із безлічі монахів був із гладко поголеною головою і у фіолетовій робі. Або в рожевій. Чоловік не бачив різниці між цими двома кольорами.

Деякі з ченців мали рослинність на обличчі, але ні в кого з них не було триденної щетини як у Чоловіка. Борідки або відсутність волосся на обличчі зовсім.

Один із міцних на вигляд монахів підняв свою миску з кашею і жестом запросив Чоловіка приєднатися до них.

Чоловік не був голодний, тому цього разу в нього вийшло мовчки відмовитися.

Проходячи повз, він побачив дворик усередині монаших будинків. На довгих мотузках висихали важкі фіолетові роби та подекуди біла спідня білизна.

Наймолодші з послушників підмітали підлогу. Ще кілька мили глиняні миски, сидячи на табуретах біля залізної труби, що виходить всередину того ж двору.

Чоловік залишив у спокої монахів і піднявся ще вище сходами. З усіх боків сюди збиралися люди в різнобарвному одязі. Тільки Чоловіку довелося з'явитися тут з боку, де гніздяться монахи.

Нагорі виявилося набагато тепліше. Одяг Чоловіка потроху вбирав у себе тепло, витісняючи вологу. На небі не було й хмаринки, і світло сліпило очі.

Люди йшли в бік велетенської чорної пагоди, за якою вдалині знаходилася крута дорога нагору. Може навіть надто крута, щоб по ній міг забратися хтось, крім гірського козла.

Співвідношення людей, що стягувалися до пагоди, було аналогічним тому, що Чоловік бачив на поромі. Переважну більшість становили жінки молодого або середнього віку. Чоловіки майже не ходили поодинці й здебільшого зустрічалися в компанії своїх родин із дітьми. Або хоча б із дружиною.

Чоловік уже хотів відчути себе білою вороною, але повз нього пройшов самотній стрункий юнак набагато молодший за нього на вигляд. Молодий чоловік сильно виділявся своїм червоним одягом з вишитим на ньому золотими нитками драконом.

Вхід у внутрішній двір пагоди розташовувався за титанічно великими червоними воротами. Найбільший криголам міг пройти через них.

У самому низу воріт знаходилися набагато менші двері, в які входили і виходили паломники. Стіни вздовж прикрашало кам'яне різьблення з тисячами монахів у повний зріст. Вони, схиливши голови, молилися за щось або чомусь. Кількість витраченого часу й зусиль на цю цільну скульптуру не вміщалася в голову. Десяти життів не вистачило б, щоб виконати це різьблення самотужки.