Левко Григорович Лук'яненко - З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко

повстанців до думки, що за самостійність України можна боротися не тільки шмайсером, а й пером.

— Наших бандерівців та литовських “лісових братів” (так литовці називають своїх повстанців), які зі зброєю в руках боролися проти москалів, неможливо переконати, що Москву можна побити пером, коли німецький вермахт і танками не здужав її побороти. А втім я хочу зараз підкреслити інше: оте ваше ознайомлювання кого попало із в’язнів з логікою ваших антиімперських скарг кагебісти розцінять як антисовітську пропаганду і почнуть вас тероризувати.

— То що, в межах оцієї зони, відгородженої височенним парканом від цілого світу, також не можна висловлювати логічні думки про совітські антинародні закони та брутальну практику?

— Пане Левку, мені здається, що ви перебуваєте у полоні юридичного ідеалізму. Ви використовували совітський закон для прикриття своєї націоналістичної діяльності, але ота віра в можливість комуністичним законом подолати політичну волю комуністичної влади є, власне кажучи, юридичним ідеялізмом, або наївністю. Коли людина чогось вельми хоче, вона в те легко вірить. Вам хочеться зменшення кари з 15 до 7 років і ви вірите, що на підставі логічного тлумачення законів можна добитися перекваліфікації вашого злочину зі зради на антисовітську агітацію і пропаганду. Це ваш настрій і ваша логіка. А тут діє інший настрій, інша логіка поведінки: московська влада хоче викорінити український націоналізм і ваше поширення міжнародно-правового, ідеологічного і правового обґрунтування права України на самостійність адміністрація зони сприйме за явну й відкриту антисовітчину і постарається вам закрити рота.

— Сподіваюся, ви не будете допомагати чекістам закривати мені рота?

— Що за мова?

— Як, що за мова? Чекісти мені поки що не казали, щоб я свої скарги не читав іншим, а ви вже кажете.

— Я ставлюся до вас як до побратима і хочу вас уберегти від неприємностей.

— Коли мене заарештували львівські чекісти, вони казали, що зробили це з гуманних мотивів — уберегти людей, з якими я міг спілкуватися, від мого згубного впливу, який міг призвести їх до арешту й страждань. Вони, жаліючи тих людей, заарештували мене і вивели їх з-під мого “згубного” впливу.

— Це зовсім різні речі. Я з дружніх почувань хочу допомогти вам уникнути неприємностей, а чекісти, вилучаючи вас із середовища ваших знайомих людей, душили свободу і зміцнювали деспотизм.

— І ви, і чекісти ділите обставини однаково: ширші обставини життя, які в зоні створені адміністрацією і від вас не залежать, і в Україні, які від чекістів, що мене заарештували, також не залежали, і другий аспект: ставлення конкретної людини до обставин, які не нею створені. Ви, Ігоре, радите до них пристосовуватися способом самоцензури. Кілька чекістів в Україні, що мене заарештували, також політичний режим могли сприймати як незалежний від них і для запобігання арешту завтра багатьох — заарештували одного сьогодні.

— Це жахливе чекістське лукавство, яке словами про жалість до окремих людей утверджує деспотизм для всіх.

— І держиться він на тому, що своєму ближньому ви не допомагаєте боротися, а відводите його у бік від боротьби — ясна річ, з дружніх міркувань… Частина чесних націоналістів у концтаборі пішла в підпілля, даючи владі право говорити про припинення боротьби та ідейну єдність совітських народів. Пане Ігоре, а чи не є слова про збереження себе для майбутньої боротьби — самообман, чесний самообман?

— Ні, ці люди справді хочуть продовжувати боротьбу.

За пару днів я знову підійшов до Кічака.

— Пане Ігоре, ви згадали були про Декалог українського націоналіста. Я вже кількох питав і ніхто не знає повністю. Може, ви знаєте?

— Знаю повністю. І продиктую. Але трохи вступу.

— Чому декалог? Хто його склав?

— Дека — це десять. Отже, декалог — це десять правил, десять заповідей. Написав декалог Микола Міхновський. Офіцер царської армії, ще перед жовтневим переворотом став на шлях рішучої боротьби за самостійність України. Він був прихильником збройної боротьби, тобто просто добре усвідомлював, що з імперії Україна може вирватися тільки силою. Тільки сила і ніщо інше не може примусити Росію відпустити Україну з-під своєї влади. Він готувався до збройної боротьби. А заки виникнуть умови для війни супроти Московщини, готувався творити підпільну організацію (партію), яка б мала наближати виникнення умов для національно-визвольної війни. Ідею самостійності він почав пропагувати з 1900 року. Був членом Революційної української партії (РУП). Після відходу від самостійницьких позицій покинув лави партії і став одним з організаторів УНП (Української народної партії), для якої і склав 1905 року Десять Заповідей.

Десять заповідей українського націоналіста

Мотто: Я дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарського потопу й поставив на грані двох світів творити нове життя.

1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш в боротьбі за неї.

2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.

3. Пам’ятай про великі дні наших Визвольних Змагань.

4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

5. Змагатимешся для поширення сили, слави й багатства Української Держави.

6. Помсти за смерть Великих Лицарів.

7. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.

8. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

9. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.

10. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.

Ви бачите, пане Левку, що тут є ідейні і чисто організаційні заповіді. Перших п’ять — ідейні. Других п’ять — організаційні. А як вам подобається мотто (гасло): “Я дух одвічної стихії, що врятував тебе від татарського потопу і поставив на грані двох світів творити нове життя”?

— Чудово! — запалився я. — Здорово сказано. На грані двох світів — це між Європою і Азією. Пане Ігоре, ви, далебі, знаєте, що Енгельс сказав: Європа закінчується там, де проходять східні кордони України.

— Я Енгельса не читав, проте знаю, що західні дипломати й мандрівники минулих століть те ж саме собі уявляли.

Так ось: Декалог вивчали всі члени ОУН, хлопці й дівчата різних молодіжних організацій (“Доріст”, “Сокіл”, “Пласт”) також вивчали його напам’ять. У Західній Україні за період від Першої світової війни до 1939 року населення так просякло духом націоналізму, що Декалог став завершенням ідейного виховання і переходом до практичної дії, до боротьби. Повстанці вивчали Шевченка — це пов’язувало нас із давнім минулим, вивчали Декалог — це дух попереднього покоління, вивчали Донцова — нашого сучасника. Усі три