Левко Лук'яненко - На землі кленового листу, Левко Лук'яненко

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Перед вами лежить книжка тієї тематики, яка, по суті, не існувала в українській літературі, — про діяльність посольства.

Українська нація була бездержавною нацією. Не маючи своєї держави, Україна не мала й своєї дипломатії.

Дипломатія — це державна служба у зовнішньому (міжнародному) захисті інтересів держави. У всі віки дипломатія була привілеєм невеликої групи людей — наближених до королів, імператорів, гетьманів, президентів. Демократична індустріальна доба незрівнянно розширила сферу дипломатичних взаємин. Це сталося з кількох причин. По-перше, тому, що з розвитком демократії сфера таємної дипломатії звужується і проблема зовнішніх відносин перестає бути справою вузького кола королівського двору. По-друге, вихід на міжнародну арену нових держав, які ще до Другої світової війни були колоніями. По-третє, розширення суб’єктів дипломатичної діяльності — у кожній демократичній державі нині у міжнародний переговорний процес залучені більшою чи меншою мірою вищі урядовці міністерств і члени парламентів демократичних держав. І, нарешті, розширено об’єкт дипломатичної діяльності — до політичних і військових проблем додалися економічні, екологічні тощо.

У плані еволюції дипломатичної діяльності ці зміни мають величезне значення. Впродовж сторіч об’єктом дипломатії були передусім політика й військова справа. У XX сторіччі відбувається розширення інтересів дипломатії на сферу економіки та багатьох інших сфер. У посольствах з’являються дипломати-економісти, у зарубіжних державах засновуються економічні місії, що допомагають міждержавним і приватним економічним контактам. Тисячі делегацій від підприємств роз’їжджають по інших країнах у пошуках вигідних партнерів та ринку збуту.

В умовах існування у світі потужної ядерної зброї велика війна стає надто небезпечною, тому змагання між державами поступово все більше перетворюється на економічне змагання. Сто-двісті років тому прем’єри були далекі від міжнародної торгівлі. Нею займалися приватні підприємці. Тепер економіка в центрі уваги прем’єрів і навіть президентів.

Економічні перетрактації президентів, прем’єрів та сотень економічних делегацій створюють враження, що дипломатією тепер займається величезна кількість людей. Насправді ж професійна дипломатія — обов’язок зовсім небагатьох державних службовців. Із усіх службовців державної служби дипломатичний корпус становить тільки маленьку часточку.

І все ж захист зовнішніх інтересів країни є надзвичайно важливий для існування держави. Як наявність держави надзвичайно важлива для нормального життя нації, так наявність державної дипломатії надзвичайно важлива для утвердження й міжнародного захисту національної держави.

Державна дипломатія завжди кількісно невелика, проте вона становить політичний сегмент національної культури. У незалежних державах дипломати та їхня діяльність були (і є) об’єктом уваги не тільки політичних студій, але й різних видів літератури та мистецтва.

До 1991 року Україна не мала своєї зовнішньої політики і, ясна річ, не мала своєї дипломатії. Тому і в нашій літературі, драматургії, інших видах мистецтва немає постатей визначних чи цікавих дипломатів. Ця велика прогалина в національній культурі є наслідком бездержавності. Без сумніву, це вельми збіднювало українців як націю. У 1991 році Україна стає незалежною державою і швидко організовує свою дипломатичну службу.

Першим міністром закордонних справ незалежної України був Анатолій Зленко. Його зусиллями було створене Міністерство закордонних справ України та широка мережа дипломатичних представництв: посольств і генеральних консульств у всіх головних для України державах світу.

Я написав книжку про те, як заснував і організував діяльність одного з багатьох українських посольств. А Зленко міг би розповісти, як створював міністерство і всю мережу українських закордонних місій.

Молодій українській державі це потрібно для узагальнення досвіду, для навчання студентів Інституту міжнародних відносин на своїх національних прикладах, для історії. А українській нації це потрібно для кращого усвідомлення суті національної держави та її зовнішніх функцій, для подолання комплексу меншовартості, що був прищеплений народові у бездержавний період, для виховання гордості за свою націю.

Вручаючи тобі, шановний читачу, цю книжку, кажу: якщо сподобається, то дай іншому прочитати, якщо не сподобається, то напиши мені і розкажи, чому саме.

І ще: напиши шановному пану Зленку і попроси його написати книжку про заснування ним української дипломатії, звернися до інших українських послів, щоб і вони написали. Це нова і цікава тема, і її слід розробляти.

Я ж іншим авторам щиро бажаю таке: хай вам пощастить створити щось краще, ніж пощастило створити мені.

Не відкладайте на потім, бо воно може не прийти ніколи. Ми працюємо в таких напружених умовах, в яких важко створити щось досконале. Творімо не досконале, а яке можемо, але творімо!

Тоді Україні й Господь допоможе.

Березень 1997 року.

Л. Лук’яненко.