Рем Георгійович Симоненко - Тарас Шевченко та його доба. Том 2

Тритомник «Тарас Григорович Шевченко та його доба» – це документально-хрестоматійне висвітлення життя й діяльності видатного сина України великого Кобзаря. В ньому зібранні ретельно перевірені документи, що збереглися, автентичні спогади сучасників – друзів і соратників Шевченка, які близько знали поета, а також наукові дослідження, що базуються на об’єктивному відборі фактів, ґрунтовному й неупередженому їх висвітленні. І том розповідає про становення й розвиток Шевченкознавства, про дослідження творчої спадщини великого митця – поета, художника, революціонера, а також про його злиденні роки дитинства і юності а ж до визволення з кріпацтва і вступу до Петербурзької академії художеств.

Симоненко Р. Г., Берестенко В. А.

Тарас Шевченко та його доба

Т. Г. ШЕВЧЕНКО І РЕВОЛЮЦІЙНИЙ РУХ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

Повстання декабристів та його наслідки – головний підсумок революційного руху першої половини ХІХ століття

«Научная обработка истории декабристов, – стверджує один з провідних знавців історії ХІХ століття академік Микола Михайлович Дружинін, – получила своё развитие сравнительно недавно: только революция 1905 г. заострила внимание исследователей на истоках революционного движения, заставила пристальнее всмотреться в его социально-экономическую базу и сделала более доступными материалы государственных хранилищ. Почти одновременно появились, с одной стороны, крупные описательные работы, опиравшиеся на подлинные материалы Следственного комитета (М. В. Довнар-Запольского, В. П. Семевского), с другой стороны – новая материалистическая концепция, которая разрушила либеральную легенду о декабристах (статьи К. Н. Левина и М. Н. Покровского»1.

Шевченко та декабристи

1825 року, коли відбулося найвідоміше повстання на Сенатській площі – Тарасу Шевченку було лише одинадцять років. Хлопчик, та ще й перебуваючи в кріпацькій неволі, зрозуміло, не міг дізнатись, тим більше – оцінити цю важливу історичну подію. Це сталося пізніше.

Спочатку – в художньому мистецтві, зрештою, на далекому засланні та по дорозі звідти. 3 листопада 1857 р. у Нижньому Новгороді Шевченко жадібно відшукував та знайомився зі змінами в політичному житті, що відбулися за час його десятирічного ув’язнення. Далеко не другорядну роль у цьому Тарас Григорович відводив освоєнню новітньої політичної літератури. Три дні тому він з гіркою іронією занотував у «Щоденнику»:

«После десятилетнего поста я разом бросился на книги, объелся и теперь страдаю несварением в желудке. Другой причины я не знаю этому томительному нравственному бездействию. Рисовать ничего порядочного не могу, не придумаю, да и помещение моё не позволяет»2.

Але тоді, 3 листопада, Шевченко був уже в іншому настрої. На його думках і настроях виразно позначився, очевидно, тонус, яким жила Росія на початку другої половини ХІХ століття. Її революційні сили отримали твори Іскандера – Олександра Івановича Герцена, «Колокол» якого залунав у думках і прагненнях передових сил вітчизняного суспільства. Шевченко також вітав виразно інший напрям друкованих за кордоном видань, які відповідали його виношеним у нестерпних умовах царського заслання: «Сегодня воскресенье, и я, как порядочный человек, причепурився и вышел из дому с намерением навестить моих добрых знакомых. Зашёл я к первому мистеру Гранду, англичанину от волоска до ноготка. У него, у англичанина, я в первый раз увидел сочинения Гоголя, изданные моим другом П. Кулишем. Друг мой немного подгулял.

У него же, у Гранда, и в первый же раз увидел я «Полярную звезду» Искандера за 1856 год, второй том. Обёртка, т. е. портреты наших первых апостолов-мучеников, меня так тяжело, грустно поразили, что я до сих пор ещё не могу отдохнуть от этого мрачного впечатления.»

Вимріяна Шевченкова мета

Как бы хорошо было, если бы выбить медаль в память этого гнусного события. С одной стороны – портреты этих великомучеников с надписью: “Первые русские великомученики свободы”, а на другой стороне медали – портрет неудобозабываемого Тормоза с надписью “Не первый русский коронованный палач”»3.

Та почалося це раніше. Зрозуміло, неабияка роль у цьому належить переломній події у житті Тараса Григоровича Шевченка – звільненню його з кріпацтва.

Недавній учасник декабристського руху граф Федір Петрович Толстой відіграв значущу роль у звільненні Т. Г. Шевченка. Попри те, що, займаючи важливу посаду – одного з керівників Корінної управи, Ф. П. Толстой ще до повстання декабристів – у 1820 р., розходячись з радикальною програмою П. І. Пестеля, подав у відставку і залишився людиною демократичних поглядів. Доказом його практичних дій у цьому плані було те, що він, перебуваючи на посаді віце-президента Петербурзької академії мистецтв, сприяв визволенню Шевченка з кріпацької неволі, а отже – становленню, зростанню й визнанню непересічного таланту видатного митця-художника.

ІСТОРИЧНІ ТВОРИ СУЧАСНИКА, ДРУГА Й ОДНОДУМЦЯ ДЕКАБРИСТІВ О. С. ПУШКІНА

Під час заслання О. С. Пушкіна увиразнюються його передові погляди

Уже під час першого заслання на Південь Пушкін із захопленням переймався минулим України. Написаний Пушкіним французькою мовою «Очерк истории Украины» починається так: «Украиной или Малороссией, называют обширное пространство, соединённое колоссом Россией и состоящее из Черниговской, Киевской, Полтавской и Подольской губерний.

Климат там мягок, земля плодородна; страна в своей западной части покрыта лесом. На юге тянутся огромные равнины, пересекаемые широкими реками, где путешественники не встретят ни леса, ни холма»4.

«Очерк истории Украины» становив першу спробу історичної творчості Олександра Сергійовича, значною мірою – це переказ тодішніх історичних джерел і праць. Саме тому видавці десятитомного «Повного зібрання творів» поета знайшли потрібним вмістити стислу довідку про цей твір Пушкіна:

«ОЧЕРК ИСТОРИИ УКРАИНЫ: написан в 1831 г. Интерес Пушкина к истории Украины может быть отнесён ещё к 1829 г., когда 28 апреля М. П. Погодин5 писал С. П. Шевырёву6: «Пушкин собирается писать историю Малороссии». В это время печаталась поэма «Полтава», и Пушкин, располагая тогда списком рукописи «Истории руссов», найденной в 1824 – 1825 гг., долгое время считавшейся трудом Георгия Конисского и, вероятно, по цензурным условиям не печатавшейся, предполагал подготовить её к печати и издать; однако работа над подготовкой к изданию этого текста задержалась, а затем и вовсе приостановилась. Следом подготовительной работы над этим памятником остался написанный Пушкиным очерк истории Украины, а также следующий план:

Что ныне называется Малороссией?

Что составляло прежде Малороссию?

Когда отторгнулась она от России?

Долго ли находилась под владычеством татар?

От Гедимина до Сагайдачного.

От Сагайдачного до Хмельницкого.

От Хмельницкого до Мазепы.

От Мазепы до Разумовского.

Пушкінський план історичного нарису минулого України відходить від історії державника М. Карамзіна

Этот очерк и план представляют собою пересказ отдельных мест I – III томов «Истории государства Российского» Карамзина и первых глав «Истории Малой России» Д. Н. БантышаКаменского. В частности, из труда Д. Н. Бантыша-Каменского целиком выписаны абзацы от слов «Les Polianes habitaient…» до «Danube» и изложение событий о разорении половцами Киева и Чернигова. Из «Истории руссов» Пушкин воспользовался периодизацией событий для наброска плана, целиком следуя изложению рукописи «Истории руссов», а не изложению Карамзина или Бантыш-Каменского. Из «Истории руссов», например, взят период «От Сагайдачного до Хмельницкого», которого нет у названных историков».

«Славяне, – відзначав О. С. Пушкін, – с незапамятных времён населяли эту обширную область; города Киев, Чернигов и Любеч не менее древни, чем