Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

Глава 16

Алекс

Висадивши Мел неподалік університету, я кілька хвилин стояв і дивився їй вслід. Потім завів машину і вирушив до будинку батька. Домом своїм рідним, я не можу назвати. Відтоді, як нестало мами, він перестав бути для мене ним.

Зайшовши до будинку, я почув, як Кетрін несамовито кричала на Марію Романівну.

— Ти хто така, я тебе питаю, щоб мені вказувати, що я маю робити в своєму домі. Ти всього на всього прислуга. Так от, знай своє місце і роби те, що я велю. Весь цей хлам негайно зібрала і викинула на смітник. Цьому сміттю не місце у вітальні.

— Це ти сміття, і не смій чіпати колекцію статуеток моєї мами, - втрутившись грізно проричав я.

— Алексе, синку як добре, що ти повернувся. А то ця мегера все наказала викинути і слухати мене  не стала.

— Все гаразд, можете іти, Марія Романівна! Я сам все владнаю.

— Куди пішла, я тебе не відпускала. Тут ще потрібно прибрати весь цей хлам, - пищала Кетрін, вдаючи, що не почула мене. Няня пішла не зупинившись на її верески.

— Я бачу, в тебе проблеми з слухом, тоді я повторюся. Не смій чіпати мамину колекцію!

— Це ти, Алексе, не зрозумів, - зробивши оскал, як в гієни, - я тут господиня, що хочу те і викидаю. Якщо тобі так потрібен цей непотріб, то можеш забрати собі, до своєї кімнати.

— По моєму, ти сплутала слова, прокурорська підстилка з господинею дому. Воно і не дивно, дивлячись на те, що ти суцільний силікон. І я щось не побачив обручки на твоєму пальці – язвив її у відповідь.

Вона невдоволено фиркнула, піджавши губи.

— Це дрібниці, зовсім скоро Юрасик зробить мене своєю дружиною. Сьогодні, ми з ним їдемо вибирати обручки. А тобі Алексе, - підійшовши, провела своєю рукою по моєму обличчю і прошипіла, - раджу не перечити мені, якщо хочеш і надалі жити в цьому домі.

Я зловив її руки, сильно  стиснув пальці.

— По моєю, я вже раз тобі казав, щоб ти не торкалася більше до мене, - злісно поглянувши, процідив крізь зуби, - наступного разу зламаю пальці, й не подивлюся, що ти, жіночого роду. І ще, не смій чіпати і викидати мамині речі, інакше, я все зроблю щоб це тебе, тато викинув з цього дому.

— Ми ще побачимо, хто кого любчику! Ти ще не зрозумів, що я свого завжди добиваюся і ти останній в цьому домі, до кого я буду прислухатися.

 Вона розвернулася, взяла коробку і почала згрібати туди всю колекцію, розбивши кілька статуеток.

— Ах тиж ,погань!

Я не витримавши, штовхнув її на диван.

— Сопляку, ти що собі дозволяєш? - грізно прокричав батько, зайшовши до вітальні. Як ти посмів, свої руки розпускати?

— Кетрін, люба, з тобою все гаразд? - підбігши до неї, він почав її оглядати і втішати.

— Пупсику, я тільки хотіла викинути цей хлам, - вказала рукою на ящик, схлипуючи, - а він накинувся, як божевільний. Тобі, мабуть, слід показати його спеціалісту, а то я почала побоюватися за своє життя. Це вже не вперше, він так поводить себе зі мною.

— А з тебе вийшла б непогана актрисулька. Вдавати з себе нещасну і скривджену, за секунду ти вмієш, як ніхто інший, коли тобі це вигідно.

— Ось бачиш, Юрасику, він ще й насміхається наді мною.

— Кетрін, ти можеш викидати це все. Ця колекція, мені ніколи не подобалася. Мене завжди дратувало це дурне захоплення Вікторії.

— Якщо тебе так дратувала мама, і все, що було пов'язано з нею. Тоді чому " таточку", ти стільки років мучив її біля себе і не відпускав? - з сарказмом і злістю вимовив я. Мені хотілося взяти і струсити його добряче, щоб він припинив принижувати маму, в моїх очах. І дав спокій їй, хоча б там.

— А ти щеня, - пропалюючи мене поглядом, - якщо ще раз викинеш подібне, я власноруч тебе придушу.

— Як завжди, нічого нового я не почув, ти незмінний егоїст і цинік. Хоча ні, егоїст ти тільки зі мною. Для своєї підстилки ти "пупсик" і божество.

Зібравши залишки статуеток, я взяв коробку і пішов до себе розлючений. Скинув одяг і присівши біля коробки, почав викидати розбиті речі.

Мама почала їх колекціонувати з того часу, як я вперше подарував їй  невеликого янгола на руках з дитиною. Мені було мабуть п'ять років. Ще пригадую сказав їй, що це вона і я. Мама тоді заплакала і обняла мене, а я так і не зрозумів чому плаче.

Вона завжди, була для мене, як янгол, намагалася оберігати від усіх негараздів. З того часу, кожного Різдва я дарував їй різні статуетки. Деякі з них мама сама купляла, якщо їй якась дуже подобалася. Щоразу бережно перетирала їх і складала.

Викинув всі розбиті, а цілі акуратно загорнув в папір і запакував в коробку. Няня була права, вона все викине, що буде нагадувати про мою маму.

Переодягнувшись, я зайшов до Марії Романівни на кухню.

— Алексе, синку ти як?

— Все гаразд, шкода тільки кілька розбитих статуеток, а особливо, першу яку я мамі подарував на Різдво. Мені хотілося придушити її за це. Ця навіжена добилася свого, зігравши цілий спектакль для "татуся". А він нічого не бачить і не чує, потакає їй в усьому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍