Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

не бачив.

Вдалося! вигукнув Воллмен. Нам справді вдалося!

То були ми! вторував йому Бевінс.

Ми ввійшли в того чоловіка і його переконали! пояснив Воллмен.

Аж сяючи з радощів, обидва одним махом вистрибнули на дах.

І справді: чудо з чудес, вони привели нашого добродія назад. Він саме ступив на галявинку внизу, а в руках мав замок, замок від білої кам’яниці, що його, хоч і зігнувся від горя, підкидав собі, ніби яблуко, на долоні.

Яскраво світив місяць, і я вперше отримав змогу добре роздивитися його обличчя.

І що ж за обличчя то було!

преподобний еверлі томас

LXII

Важкий, дещо по-орлиному загнутий ніс, худі і поорані зморшками щоки, бронзова шкіра, повні губи, широкий рот.

Джеймс Р. Ґілмор, «Особисті спогади про Абрагама Лінкольна та Громадянську війну».

Очі у нього темно-сірі, чисті, дуже виразні й часто змінюються залежно від настрою.

Айзек Н. Арнолд, «Життя Абрагама Лінкольна».

Очі він мав сірого кольору — ясні, блискучі, проникливі.

Ллойд Остендорф, «Світлини Лінкольна: повний альбом» (з уст Мартіна П. С. Ріндляуба).

З-під густих брів дивилися запалі сіро-карі очі, оточені кільцем глибоких темних зморщок.

Маркіз де Шамбрюн, «Особисті спогади про Лінкольна».

У нього були голубувато-карі очі.

«Інформанти Герндона», за ред. Даґласа Л. Вілсона та Родні О. Девіса (з уст Роберта Вілсона).

Очі у нього були голубувато-сірі, проте дивилися завжди з глибокого затінку, з-під незвичайно важких повік.

Ф. Б. Карпентер, «Шість місяців у Білому домі: історія однієї картини».

Добрі блакитні очі, наполовину прикриті повіками.

Джон С. Барнс, «З Лінкольном із Вашингтона до Річмонда у 1865-му».

Я б сказав, що очі у президента Лінкольна були голубувато-сірі чи, радше, сірувато-голубі, адже в них незмінно проблискувала блакить, хоч і не завжди це впадало у вічі.

Записи Рут Пейнтер Рендолл (з уст Едварда Далтона Марчанта).

Найсумніші людські очі, які я будь-коли бачив.

Джошуа Вулф Шенк, «Меланхолія Лінкольна: як депресія кидала президентові виклик і живила його велич» (з уст Джона Відмера).

Жоден із його портретів чи фотознімків не дає ані найменшої змоги скласти про нього правдиве уявлення.

Часопис «Гералд» (Ютіка).

Завдяки зображенням, на яких ми бачимо президента, його можна уявити хіба що наполовину.

Шенк, там само (з уст Орландо Б. Фікліна).

У спокійному стані то було найсумніше обличчя, яке мені будь-коли траплялося. Бували дні, коли я ледь міг дивитися на нього без сліз.

Карпентер, там само.

Та коли він посміхався чи сміявся…

Остендорф, там само (з уст Джеймса Майнера).

…то воно оживало й світилося, ніби великий ліхтар.

Донн Паєтт, «Лінкольн-чоловік» (з уст одного журналіста).

Такої різниці між виразами обличчя, як у Лінкольна похмурого і Лінкольна радісного, я ніколи не бачив більше в жодної людини.

Вілсон і Девіс, там само (з уст Гораса Вайта).

Волосся він мав темно-каштанове, без жодних натяків на залисини.

Кетрін Гелм, «Справжня історія Мері, дружини Лінкольна» (з уст сенатора Джеймса Гарлана).

Волосся у нього було чорне, ще без сивини.

Натаніель Готорн, «Здебільшого про воєнні справи».

Його волосся було вже добряче посріблене, хоч каштанова барва тоді ще переважала; борода посивіла сильніше.

Корделія А. П. Гарві, «Портрет президента Лінкольна, створений однією жінкою з Вісконсіну» («Вісконсін Меґезін оф Гісторі»).

Усмішка в нього була надзвичайно приємна.

Чарлз А. Дейна, «Спогади про Громадянську війну: з провідниками країни у Вашингтоні та в польових умовах у шістдесятих роках».

Вуха — великі, неправильної форми.

Абрагам М. Ґордон, «Абрагам Лінкольн: медичний висновок».

Коли я бачила його у доброму гуморі, то завжди мала таке враження, ніби він зараз захлопає ними, немов якийсь добродушний слон.

Принцеса Сальм-Сальм, «Десять років мого життя».

Ніс його аж таким уже завеликим не був, але на худому обличчі все ж виділявся.

Едвард Дж. Кемпф, «Філософія здорового глузду Абрагама Лінкольна».

Ніс у нього доволі довгий, та оскільки він і сам не низенький, це можна пояснити необхідністю дотримання пропорцій.

Рут Пейнтер Рендолл, «Мері Лінкольн: життєпис одного шлюбу» (з уст якогось солдата).

Сміявся він так кумедне шо страшне а ше такі незграбні рухи при тім робив шо на него тоді зглядалися всі від старого сольдата до малого шкуляра але вже за пару мінут був такий спукійний та розважний як суддя на лаві.

Вілсон і Девіс, там само (з уст Абнера Елліса).

Мені думалося, що то найпотворніший чоловік, якого я будь-коли бачив.

Френсіс Ф. Браун, «Повсякденне життя Абрагама Лінкольна: біографія великого американського президента з цілковито нового ракурсу, з використанням безцінних нових матеріалів» (з уст о. Джорджа К. Ноєса).

Коли я вперше побачив містера Лінкольна, то подумав, що він найнепоказніший з усіх, кого я коли-небудь бачив.

Кларк Е. Карр, «Мій день та моє покоління».

Найпотворніший чоловік, який будь-коли трапляв мені на очі.

Фредерік Гілл Мізерв і Карл Сендберґ, «Фотографії Абрагама Лінкольна» (з уст полковника Теодора Лаймена).

Найнезугарніший з-поміж усіх, кого я коли-небудь бачив.

Паєтт, там само.

З усіх, кого я будь-коли бачив, він не лише найпотворніший, але й найбільш неотесаний та незграбний.

Девід Герберт Доналд, «Лінкольн» (з уст одного солдата).

Вродливим він не був ніколи, то правда, проте місяць за місяцем ставав усе неоковирнішим, а з лиця робився дедалі більше подібний на якогось мертвяка.

В. О. Кроффат, «Лінкольнів Вашингтон: спогади журналіста, який знав усіх».

Варто було пробути бодай п’ять хвилин у його товаристві, і він уже не здавався ні якимсь незугарним, ні незграбним.

Часопис «Гералд» (Ютіка).

Що ж до обличчя й постави, що їх так неповторно скомпонувала Природа, то думка тут, схоже, залежала від особистих уподобань кожного більше, ніж зазвичай.

«Листи Сема Г’юма», за ред. Кристал Барнс.

Потворним він мені ніколи не здавався, адже його обличчя, що світилося безмежною добротою та доброзичливістю до людей, несло на собі печать інтелектуальної краси.

Принцеса Сальм-Сальм, там само.

Завдяки доброму гумору, щедрості та розуму, якими світилося те обличчя, воно притягувало до себе око, і невдовзі вам уже уявлялося, що взагалі-то з себе він досить навіть такий нічогенький.

Лілліан Фостер, «Погляди з узбіччя: Північ і Південь».

Сусіди попереджали, що на вигляд містер Лінкольн видасться мені паскудним, а насправді то найвродливіший чоловік, якого я коли-небудь бачив.

Аллен Торндайк Райс, «Спогади визначних сучасників про Абрагама Лінкольна».