Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

class="empty-line"/>

Зроду не бачив я обличчя задумливішого та шляхетнішого.

Райс, там само (з уст Девіда Лока).

Ох, скільки ж було в тому обличчі смутку!.. Змарніле, пооране глибокими зморшками, які свідчили про невимовну журбу, а ще — про самотність, от ніби до безодні печалі та гіркоти, що проймають цю душу, не в змозі сягнути жодне людське співчуття. У мене було таке враження, наче бачив я не стільки президента Сполучених Штатів, скільки найсумнішого чоловіка в цілому світі.

Браун, там само.

LXIII

Так важко, немов кожен рух вимагав страшного зусилля, містер Лінкольн узяв ланцюг і повісив на нього замок.

роджер бевінс ііі

Двері, однак, так і залишалися прочинені, всередині лежало хвороб-тіло його сина, й опиратися бажанню ще раз, востаннє тієї ночі, туди зайти було, схоже, просто несила.

преподобний еверлі томас

Зістрибнувши з даху, ми подалися за ним.

ганс воллмен

Здається, близькість того хвороб-тіла спонукала містера Лінкольна відмовитися від якогось прийнятого раніше рішення; він витягнув короб з ніші у стіні і поставив на підлогу.

преподобний еверлі томас

Наміру йти далі в нього начебто не було.

роджер бевінс ііі

(Та спочатку він і цього робити не збирався.)

преподобний еверлі томас

От лише потім опустився навколішки.

ганс воллмен

А стоячи вже на колінах, не зумів устояти перед бажанням відкрити короб — востаннє.

преподобний еверлі томас

Тож і відкрив його; зазирнув досередини; зітхнув.

роджер бевінс ііі

Простягнув руку і ніжно пригладив чубчик.

ганс воллмен

Легенько поправив бліді складені руки.

роджер бевінс ііі

Хлопець на даху скрикнув.

ганс воллмен

Ми зовсім про нього забули.

роджер бевінс ііі

Я відступив на крок і одним стрибком піднявся назад на дах; щоб його звільнити, довелося трохи попрацювати. Він був у кепській формі: такий приголомшений, що геть утратив дар мови, і міцно зв’язаний.

І тут мені свінуло: якщо не можна підняти його вгору, то чому б не скинути вниз?

Виявилося, я цілковито мав рацію: знизу, під спиною, він не зазнав ще жодних ушкоджень.

Я пропихав руки крізь м’ясистий, ще не сформований і не затверділий панцир, доки не вперся йому в груди, а тоді сильно штовхнув — і, зойкнувши від болю, він полетів крізь дах униз, у білу кам’яницю.

ганс воллмен

Хлопець провалився крізь стелю й опустився на долівку біля батька. Одразу за ним з’явився і містер Воллмен.

роджер бевінс ііі

Ще не піднявшись з колін, він легенько підштовхнув хлопця вперед і сказав:

Увійди і добре прислухайся. Може, дізнаєшся дещо корисне. Ми чули недавно, як твій тато висловлював одне бажання, озвався й містер Бевінс.

Говорив про те, де, має надію, ти нині перебуваєш, вів далі містер Воллмен.

У якомусь світлому місці, мовив містер Бевінс.

Вільному від страждання, докинув містер Воллмен.

Пройнятий новим осяйним способом буття, виголосив містер Бевінс.

Увійди, увійди, поквапив хлопця містер Воллмен.

І побачиш, як тобі бути, сказав містер Бевінс. Довідаєшся, чого він від тебе сподівається.

преподобний еверлі томас

Хлопчак кволо звівся на ноги.

ганс воллмен

Усі ці знегоди сильно його виснажили.

роджер бевінс ііі

Якимсь зовсім уже старечим кроком він поплівся до свого батька.

преподобний еверлі томас

Раніше він увійшов був у того чоловіка, не маючи такого наміру, ненавмисне.

ганс воллмен

А тепер, схоже, особливого бажання робити це вдруге не відчував.

роджер бевінс ііі

LXIV

Увесь цей час навколо білої кам’яниці знову збирався натовп.

роджер бевінс ііі

Чутка про ці другі відвідини розійшлася дуже хутко.

преподобний еверлі томас

І тепер туди щосекунди підходив хтось новий.

ганс воллмен

Так хотілося кожному бути присутнім при такій надзвичайній події.

роджер бевінс ііі

Усі прагнули бодай найменшим чином долучитися до вирішального моменту, який видавався абсолютно неминучим.

ганс воллмен

Ніхто вже й не намагався бодай удавати, ніби чекає своєї черги; багато хто розпачливо волав з того місця, де й стояв, а дехто просто нахабно пхався до відчинених дверей, щоб прокричати у них свою історію.

роджер бевінс ііі

Як наслідок, зчинилася веремія.

преподобний еверлі томас

LXV

Ту пожежу запалив я.

енді торн

Краду всьо шо погано лежить.

дженіс п. двайтсон

Я дарую їй брилянти і перли і розбиваю серце жінці і дітям і спродаю наш будинок шоб купити ше брилянтів і перлів а вона мене кидає заради містера голліфена — того шо має живіт як у свині і тільки скалить свої жовті зубиська і рже як той кінь?

роберт ґ. твістінґс

Шідесят акрів землі з добрим доходом і повний свинарник свиней і трийцять голів скотини і шість добрих коней і кам’яниця з кругляка в зимі тепла як колиска і славна жінка яка дивиться на мене як на ікону на стіні і троє файних хлопців які ловлять кожне моє слово і гарний сад з грушами яблунями сливами персиками — а батькові далі на мене начхати?

ланс дернінґ

От що мені недовподоби то це те що я така тупа! Ціле життя всі ставляться до мене так ніби я тупа. І так воно і є! Я тупа. Навіть шити і то мені тяжко. Тітонька яка мене виростила годинами сиділа зі мною і вчила шити. Роби ось так, люба, казала вона. І я робила. Один раз. А коли наступного разу треба було те саме робити, то тільки сіла, голку піднесла… і все. І тітонька казала господи дитино то вже десь хіба мільйонний раз тобі показую. І так зі всім, що б то не було. О, бачите, я вже й згадати не годна. Що то було. Що тітонька мені показувала, а я забула. Коли якийсь молодий чоловік пробував попідбивати клинці, то казав щось там на приклад про уряд, а я відповідала о так-так, уряд він такий, а от мене моя тітонька вчить шити. І він тоді аж на лиці мінявся. Бо кому то треба утримувати або любити таку тупу. Хіба що була б яка красуня. А я не красуня. Така собі, звичайна. Скоро стану вже застара, щоб хлопці приходили тут і нудилися, та й буде по всьому. І зуби в мене жовтіють, деякі і випадають. Але навіть