Енн Файн - Борошняні немовлята

Коли пан Картрайт відчув у руці вологий носовичок, то зрозумів, що вже можна злазити з парти, і продовжив читати.

Мені дуже подобалося піклуватися про малючку, хоча вона мені добряче остогиділа і зводила мене з розуму. Вночі, лежачи в ліжку, мені подобалося дивитися, як вона сидить на шафі та спостерігає за мною. Мені подобалося базікати з нею під час сніданку. А ще мені подобалося обіймати її, щоб Макферсон почав ревнувати. Вчора ввечері, коли я колисав її на руках, мама сказала, що я їй когось нагадую. Вона не сказала, кого саме, але я й так зрозумів. Приємно знати, що він так само заколисував мене, коли я був немовлям. Можливо, він справді любив мене, по-своєму любив.

Охоплений емоціями, пан Картрайт забув, що носовичок уже не раз був у використанні, тож знову витяг його, знайшов більш-менш сухе місце і голосно висякався. Потім зібрав усі свої сили в кулак і таки дочитав до кінця.

Він просто не дуже добре вмів це показувати, от і чкурнув від нас. Але хіба я можу його засуджувати? Я сам довів свою борошняну крихітку до такого стану, що мені за це мало вуха не повідкручували. Але я справді піклувався про неї. Чесно.

Пан Картрайт більше не міг цього терпіти.

— Заради Бога, хлопче, — прохрипів він, — якщо ти так полюбив те немовля, то йди витягни його зі смітника. Забери його додому.

Саймон змовчав. Зашарівшись, він мимоволі нахилився вперед і схопився за краї парти.

Пан Картрайт, запідозривши щось не те, повільно відсунув Саймона назад, трохи підняв кришку парти і заглянув усередину.

З темряви на нього наляканим поглядом дивилося борошняне немовля.

Пан Картрайт опустив кришку парти. Він дивився на Саймона. Саймон дивився на нього. Потім пан Картрайт сказав:

— Знаєш, Саймоне Мартін, у чому твоя проблема? Ти себе недооцінюєш. Твоя «борошняна крихітка» — брудна гидка маленька істота. Вона не відповідає жодним гігієнічним нормам, а якби вона була живою, то точно не перемогла б у конкурсі «Найошатніший малюк року». Але якщо турбота про когось, хто тобі небайдужий, усе ще чогось варта, то от що я тобі скажу: на відміну від багатьох інших, ти будеш хорошим батьком.

А потім, показово прокашлявшись, він якнайшвидше покрокував класом до своєї святині — власного стола.

Вирішивши раз і назавжди покінчити з борошняними немовлятами, пан Картрайт змусив усіх учнів працювати. І поки стрілка годинника безкінечно повільно повзла по колу, праведний гнів, який завжди охоплював учнів 4-В, коли від них вимагали докладати зусиль, змішався зі злістю на Саймона через дві його фатальні помилки: вибір теми дослідження та неправдиву інформацію про Грандіозний Вибух.

Пан Картрайт намагався бути непорушним і вдавав, ніби зовсім не чує сердитого шепоту навколо себе.

— Яким же це треба бути йолопом, щоб вибрати немовлят?

— Ми могли б узяти будь-яку іншу тему. Наприклад, їжу.

Щоб трохи відволікти учнів, пан Картрайт узяв до рук аркуш паперу, що його Pacс Моулд, полегшено зітхнувши, щойно поклав на край парти.

— Ось. Хтось уже дописав. Дозвольте прочитати вам для натхнення останній запис Расса.

Він тримав аркуш перед очима, намагаючись — на жаль, безуспішно — розшифрувати написане.

— Ви тримаєте його догори дриґом, — з докором сказав Расс.

Пан Картрайт швиденько перевернув аркуш.

— А, точно! — сказав він. — Так значно краще.

Учитель ще кілька хвилин вдивлявся в написане, а потім, здавшись, повернув писанину авторові.

— Тобі не здається, що ти трішки переоцінив свої можливості, — обережно прокоментував він, — коли вирішив, що вже можеш писати прописом?

Пан Картрайт відійшов убік, аж раптом залунав дзвінок, спричинивши шумне пакування ранців і човгання стільців.

— Я не сказав, що урок закінчено! — закричав учитель.

Шум на хвильку затихнув.

Пан Картрайт вирішив піти в учительську по життєдайне горнятко кави раніше, ніж з класу вивалиться лавина учнів. Дивлячись на них пронизливим поглядом, який не дозволяв заперечень, він позадкував до дверей.

— Усе, — сказав він. — Можете йти додому.

Слова ще не встигли злетіти з його уст, а він уже йшов довгим коридором.

Лишившись без нагляду, вся зграя одразу ж накинулася на свою жертву.

— Ага, Сайме, думав, тобі все так просто зійде з рук?

— Це ж треба було так обвести всіх навколо пальця!

— Як ти там казав? «Найкрутіша наукова штукенція»! «Просто відпад»!

Саймон знову мимоволі нахилився вперед і схопився за парту. Ніхто не повірив, що цей жест спричинений страхом, тож він знову сам себе викрив, уже вдруге за сьогодні.

— Що там у тебе?

— Сайме, покажи!

— Ану подивімося!

Нападників було забагато. Під натиском їхньої ваги та неабиякого ентузіазму парта перекинулась, а кришка відвалилася.

Борошняна малючка вистрілила з парти, немов ракета, і пролетіла над юрбою шибайголів. Вона летіла високо над порожніми партами. Саймон не зводив з неї погляду ні на секунду і, вирвавшись уперед, устиг зловити її на льоту, схопивши так сильно, що довкола утворилася хмара борошна. Саме тієї миті пан Картрайт повернувся в кабінет по цигарки.

Дорогою до свого стола вчитель роздратовано зиркнув на хаос і хмару борошна, яка повільно осідала у віддаленому кінці кабінету. Оскільки він і так змарнував дорогоцінний час, повернувшись по цигарки, то тепер аніскілечки не мав бажання гаяти решту перерви на пошуки істини чи справедливості.

Саймон сам винен, подумав він.

— У понеділок залишишся після уроків на відпрацювання! — випалив він. — За те, що затіяв недозволену гру в м’яч у моєму кабінеті.

Піднявши кришку стола на кілька дюймів, пан Картрайт непомітно дістав пачку цигарок,