Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

лежав перед названими особами, стрілив один жандарм і тяжко ранив його в обі ноги. Прибувши вкінци на дворець у Львові враз з иншими вязнями, на даний знак мусів сидіти на дорові в поросі через більше як півтора години, доки вкінци не уміщено його в товаровім ваґоні.

За 4 доби дістали вязні 2 рази обід. Вкінци по 4. ночі прибули на стацію Хениіни, звідки враз з транспортом о Юрик перейшов пішки 7 верстов до вязнині в Хенцінах. Там перебув почавши від 1. серпня до 9. жовтня. В тім дні відіслано транспорт інквізитів назад до Львова. Транспорт складався з 131 мущин і 10 жінок.

Цілий транспорт гнали приспішеним маршом 7 верстов до станції, при чім деякі вязні ослаблені ізза дуже скупого відживлювання не могли поспішати; тоді один з жандармів бив їх немилосерно нагайкою, по плечах, голові, куди попало. Через Львів транспорт йшов так: цілі ряди були скопані до купи довгим ланцом і цілий транспорт творив одну масу покутих зі собою людий. Дня 13. жовтня випущено о. Юрика на вільну стопу, бо слідство проти нього ще не було закінчено. Закидували йому цивільний карний проступок з § 87 австрійського кодексу карного, а іменно злосливе публичне насильство, якого мав допуститися в часі у-крнїжької влади, підбурюючи проти Поляків у своїх публичних промовах та проповідях. Переслухано около 156 свідків Поляків.

Розправа судова ьідбулася щойно в 1921 p., а що до неї не явилися дві третини СВІДКІВ, які не хотіли під присягою повторяти брехливих своїх доносів, то розправу спершу перепинено, а врешті зовсім уморено. Справою о. Юрика польський суд виставив собі віковічний памятник ганьби, памятник польського розбою і неправди.

Щоб не переповідати в нескінченість відірваних Фактів скажемо коротко, що попри названі тут випадки преса нотує ще поверх трийцять инших випадків віддільних, або громадних арештувань в 1920 р. і приблизно трийцять судових процесів, на яких судили звичайно більшу скількість підсудимих, звичайно за державну зраду, примірюючи до них, як се видно з наведених деинде Фактів, справді драконську строгість.

При арештуванню Українців польські поліційні ор-ґани поводилися звичайно дуже брутально і рідко коли обходилося без нелюдських побоїв.

І так в теребовельщині, після відвороту більшеви-ків, польська жандармерія побивала селян так, що дехто діставав до 120 буків. (70-літня селянка Трендовацька

8 Малова, Чайкіьст.кии 8 Слобідки струсівської і чимало селян в Малова, Семенова, Слобідки і Романівки.)

Не обходилося і без мордувань і вбійств.

Ми на иншому місці згадуємо про замордування вагітної Анни Марчишинець з Славська(22.серпня 1921 p.), Мих. Шекерика з Голов косів.), Мик. Стиха з Черніва (рогат.) (в липні 1920 p.), Нестерюка з Станіславова (9. вересня 1920 p.), Петра Зюбюка і Івана Зюбюка в Жабйого. До сего виказу треба долучити ще вбиття Павла Дороша в с. Фірліїва, якого поль. патруля поцілила в пахвину так, що він помер. Надто вбив поль. полевий жандарм Мик.Бабинчука з Загвіздя (станіслав.) — (свідки: В. Б., В. Б., Н Б. і 0. П.). В с. Грушка (товмач.) поль. жовніри застрілили 17-літнього хлопця Тео-дора Кузіва, котрий пас худобу під селом. В с. Зсліві (город.) д. 8. вересня якийсь зайда вигнав людей на роботу до панського двора, при чому побив люто селянина Миколу Гавришка, а врешті вистрілом з кріса поклав його трупом.

Арештування, грабежі, катування і вбий-ства на Бойківщині і Гуцульицині.

Осібний розділ R мартирольоґії українського населення в Галичині становить околиця Славска у Скіль-щині і Гуцульщина.

По сих, економічно найнужденніиших, селах перенеслася в 1920 р. лявіна польської руїни з усіми страхіттями жорстокости, полишаючи між населенням спогад, якого не затруть цілі десятиліття.

Та хай Факти говорять.

Поважний інтеліґент, один 8 найвизначніиших діячів скільщини описує погром названої околиці, як слідує: „Під напором большевиків опустили Поляки д.

20. серпня 1920 р. свої становища у скільськім повіті; утікла польська жандармерія і державна поліція. Тим часом д. 21. серпня надїхав з Лавочного на стацію у Славску паровозом др. Бекеш 8 трьома озброєними товаришами і в ту-ж хвилю явилося чимало народу, обступили паровіз і прислухувалися мові д-ра Бекеша. І сказав їм д-р Бекеш, що він хоче увільнити нарід з під польської влади. Д. 22. серпня приїхав д-р Бекеш знову, скликав віче, на котре зібралося чимало жителів. В тім на кінці села появилися втікаючі польські полеві жандарми на 67 підводах; було яких 150 жандармів з двома кулеметами. Супроти сего д-р Бекеш від’їхав до Лавочного: та своєю появою він спричинив замішання в обозі польської жандармерії. Вони боялися їхати на

Лавочне і вибрали дорогу через Тростян до Тухольки. Друга частина поїхала на Тухлю. По дорозі поступили вони до хати Сеня Марчишинець і його вагітну жінку Анву (22. літню) побили до того, що вона поронила дитину і сама померла. В тім часі підійшло о — 6 товаришів д-ра Бекеша з крісами і почали в присмерку стріляти на осліп, в сторону поль. жандармерії. Поляки відповіли маїпиновими крісами; та врав переймив їх такий страх, що вони почали скидати свій військовий одяг, передягатися по цивільному і, покинувши кулемети і кріси та вози з провіянтами, розбіглися по лісах. Народ збігся на місце стрілянини і, бачучи поперевертані вози з мукою і вбіжем, не бачучи від Різдва хліба, кинувся на добро. Якже тяжко відпокутовали за се винні й невинні! — Д. 25. серпня над'їхала польська панцирка а зустрівшися з панциркою д-ра Бекеша, віддавши кілька стрілів, завернула в Тухлю. За те день 26. серпня був днем великої польської побіди і великої радости, і днем плачу, стогнів і горя українського населення. Тому, що розгром польської жандармерії стався у Слав-ску і найбільше молодіжи зо Славска зголосилося до укр. армії, отже і вся злоба і помста обернулися проти славчан.“

Тільки говорить ввіт про події, попереджуючі погром польською армією населення Славска й околиці.

А тепер подивімся на другу дію траґедії Славска.

пДн. 26. серпня, рано — говориться у названому звігі — надтягнула компанія польського війська з розгромленими д. 22. серпня польськими жандармами і машеруючи селом, по дорогі побивали всіх, кого стрінули, до крови. Розпущене поруч. Міхальським ь.йсько кинулось на село. Ні одної хати не оставило цілої. Банди по кількох жовнярів холили від хати до хати, всіх без виїмки побивали кольбами крісів, кого’тількв найшли в хаті чи на дорозі; допускалися на жінках і дівчатах насильств, розбивали комори і виносили все, що найшли, знищили всі пасіки в селі, мід вибрали, а улиї