Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

з мухами попалили; а коли одна банда перейшла, надходила друга і третя і так цілий день катували без виїмки винних і невинних.

Провід вели три сержанти: оден „Турек“, другий якийсь високий з червоними вилогами, а третий смаглявий у сталевім шоломі.

Тоді побили до безтями начальника громади і його жінку і кількох господарів заарештували. Над арештованими вільно було кождому знущатись, і кождий, хто їх пильнував дійсно два дні знущався. Коли з лавочанської поліції надійшов сержант Клехов-скі, бандит з Королівства, що за часів царату утік з Росії і став лісничим у Зборовського, а відтак пішов до польського війська, то і він серед ночі перші свої кроки звернув до увязнених і побивав їх до безтями. Треба було бачити звірське побиття людей І Від голови, до ніг покривали людські тіла синяки, а навіть рани з поколення баґнетами. Так поколену бачив я Марію жінку Луки Страган; а Луці Страган при побоях зломили руку. Били також хорих на червінку (так побитий Ілько Граб помер).

Сама шкода в пасіках виносить до пів міліона, а шкоди з рабунків виносять до півтора міліона, бо забрано в громаді всю теплу одіж, все біля і все полотно, всю омасту так. що люди лишились в тім, в чім були.

Поручник Міхальскі дав позволення рабувати, що мені він сам сказав. Бійки, рабунки тревали два дні (26. і 27. серпня). Д ЗО. серпня прийшла експедиція підпор. Недзвєцкого, що мала винних від невинних відділити. Що ще остало по попередних, се тепер топилося в руках свіжих наїздників. Відтак під проводом ославленого Клеховского пішли війська по верхах, від Тростяну і цілий день гонили за людьми, стріляли за тими, що з страху повтікали з села і забирали людям худобу.

Другого дня, ціла експедиція удалася в другу сторону по верхах, і забирала знову худобу; спалила 4 будинки і два обороги по 10 фір сіна. Хто з біднійших пішов просити о віддання корови, того брали на протокол. Коли не знав нічого сказати то Клеховскі, майстер від індаґування не надармо прийшов зі своєю ґумою. ... А славна се ґума. Груба, довга до 70 цм. Сею ґумою бив він, де попало, а кождий удар лишав сині запеклі знаки. Бито людей сею ґумою 3—4 рази на день; бито їх так, що вже ледзи дихали (Олекоу Катаман, Марків, Луку Винник). При такій еґзекуції два жовніри тримали 8а голову, два за ноги, а двох било. Наказано всім в громаді під загрозою спалення хати явитись до протоколу і цілий тиждень писали такий протокол майже при кождім індаґуванню так, що зойк і плач людей, старих батьків і синів цілий тиждень не умовкав. Відай муки пекольні не можуть бути більші від тих мук, які переходила ціла громада. Поручник Берштайн, переїздячи через село Славско, довідавшися про те внущання, був обурений і зробив виговір поруч. Нєдзьвєцкоаіу. Начальник стації Поляк Пельц 8 жінкою так роздразнилися подіями, які на стації діялигь підчас індаґування селян, що другого дня, не можучи сего знести, виїхали. На пальцях можна почислити тих, котрих ґумою Недзьвецкі, Клеховскі і розбішене жолда-цтво польське не били. Врешті заковано 22 людей і відставлено під полевий суд до Стрия".

Подібно, як у Славску, у звязку з пробою оружного виступу д-ра Бекеша, поступило польське військо в околиці Перегінська в присілках Осмолода і Підлюте. „Д. 29. серпня 1920 р. — читаємо в звіті, списаному в У. Г. К. п. В. Б. — прийшло до ГІідлютого і на Осмолоді польське військо, вислане проти українських партизанів. Тоді скінчилося на арештуванню камерального лісничого в Ясени Михайла Ільницького. Ільниць-кий внав, що арештованих Українців Поляки морять

голодом і по бестіяльськи катують. Боячись, що згине від побоїв, утік. За се польське військо і польська карна жандармерія мстилася на його жінці. Забрали, не заплативши нічого, одну штуку худоби і стрільбу, хоч він мав законний дозвіл на оружжя. Приданий жандармерії аґент поліційний, сліпий на одно око, називаний його власними польськими жандармами „сьлєпи оправ-ца“ грозив жінці Ільницького, що поступить з нею як „з простою дівкою“, коли не покаже, де вакопані бочки меду, сідло і инші річи. Поступити „як з простою дівкою“ значило тільки, що катувати. Коли Ільницька не хотіла показати закопаних річий, „слепи оправца“ казав її і всім льокаторам вийти з хати, бо він буде хату зі всім, що в ній е палити (хата камеральна — власність держави). Налякана Ільницька кавала парубкови показати, де річи закопані. Парубок заявив, що як пан верне і скаже показати, то він покаже. „Слепи оправца" арештував його, спровадив до лісничого Строчиньского в Підлютім, запер в льоху і казав жандармам катувати.

По південнім безпереривнім катуванню, парубок не видержав і заявив, що тепер покаже. За кару, що від разу не показав, катували його ще пів дня. Ільницькій дали таку посвідку: Од Ільніцкей жони пошуківанеґо бандити вабрано: сьодло, карабін, коце і вепша бітей ваґі . . . Всякими брутальними способами сліпий аґент хотів від Ільницької вимусити місце побуту Ільницького. Коли відповідала, що не знає, арештував її і відвіз до Пере-гінська. По кількох днях увільнено її.

Той самий відділ карної жандармерії арештував без Ніякої причини старенького побережника на Осмолоді Петра Хрестюка і його доньку. При тим забрано ялівку його зятя і зарізано. За неї ані не заплатили, ані не лишили пос- і відки. Доньку скатовано в звірський спосіб. По кількох днях увільнено обоїх, бо навіть в очах польської жандармерії вони нічим не провинилися. Та проте за забрану ялівку ані не заплатили, ані не дали реквізиційної посвідки.

Арештовано Митрополичого лісничого Криницького, при чому забрано його і його сина убрання і білля, хоч то не були військові річи. Хотіли брати і корову, але Криницький випросив, і замісць корови взяли тільки бичка і не дали посвідки ні гроший.

На мості між Підлютим і Ясенем стояв польський постерунок, двя вояки. Надійшли з гір 4 українські партизани що хотіли здатися. Побачивши польський постерунок, кинули кріси в ріку і доброхіть здалися. Карна жандармерія, що закватерувалася в домі лісничого Строчинського, заперла їх в льоху під хатою і кілька днів день і ніч катовано їх, щоби зрадили, де прочі їх товариші. Коли катовані, хоч вже понапухали не до пізнання, хоч були скупані у власній крови, не вміли, чи не хотіли дати вдоволяючих відповідий, жандарми вивели їх на город, казали повикопувати гроби, позавя-зували їм очі і заявили, що їх розстріляють, як зараз