Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечір. Влад і Настя повернулися додому після довгого дня — з усмішками, жартами, кавою в дорозі. Вона впала на диван, а Влад зняв піджак і кинув його на стілець. Настя розплела волосся й простягнула руки:
— Обійми. Бо я або засну, або почну писати новий пост, де ти — головний герой у піжамі.
— Ого, шантаж, — посміхнувся Влад, нахилившись до неї. — Я готовий.
Вони сміялись і вже готували вечерю, коли пролунав дзвінок.
Настя глянула на екран.
— Артур? — сказала вона трохи здивовано. — Хвилинка.
Вона відповіла. Влад повернувся спиною, але слух не відключив — інстинкт.
Артур (нервовий, але серйозний):
— Настю, слухай уважно. Я не знаю, як це сталося, але… в офіс просочилась інформація про тебе та Влада. Не просто плітки. Хтось злив документи. Фото, звіти, паролі, твої запити — все, що ви надсилали одне одному. Це хтось із внутрішніх.
Настя побіліла.
— Хто?
— Ще не знаю. Але… я думаю, це не випадково. І, Настю… — його голос затихнув. — Ти впевнена, що в команді Влада всі свої?
Вона повільно опустила телефон. Влад підійшов, серйозно подивився їй в очі:
— Що сказав?
— Хтось… злив наші документи. І, можливо, це хтось тут. З твоїх.
Кімнату огорнула тиша. Потім Влад дістав свій особистий телефон і набрав короткий номер.
— Збери на завтра внутрішню перевірку. Потрібно знати, хто в нашому гнізді — змія.
Настя глянула на нього — вже не як на керівника, а як на воїна, що захищає не лише справу, а й її.
— Ми разом це виведемо на чисту воду, — тихо сказала вона.
Влад подивився їй в очі.
— А я зроблю все, щоб ніхто більше не посмів тебе торкнутись. Навіть з тіні.
Хочеш, щоб у наступному розділі з’явилась перша підозрювана? Чи, можливо, Влад зателефонує Артуру, і вони втрьох почнуть власне “таємне розслідування”?
Влад стояв, напружено стиснувши щелепи. Настя тримала телефон, її голос дзвенів впевненістю, хоч руки трохи тремтіли.
— Артур, — сказала вона рівно, — ти не просто мій брат. Ти мій старший брат. Тож, будь ласка, щось зроби. Я вірю, що ти зможеш розкопати все швидше за будь-яку службу безпеки.
На тому кінці почулося важке зітхання.
— Я вже цим займаюсь, — відповів Артур. — Але ти теж маєш берегти себе. Роби вигляд, що нічого не сталося. І…
— Не хвилюйся, — перебила його Настя. — Завтра я подаю заявку на відпустку по здоров’ю. Хай думають, що я просто згоріла від роботи. А ти, брате… працюй у тіні.
Влад підвів брову:
— Ти щойно вирішила це?
— Ага, — Настя рішуче глянула на нього. — Відпочинок офіційно. Але неофіційно я починаю діяти з вами.
Влад усміхнувся. Та усмішка була не просто підтримкою. Вона була визнанням.
— Окей, командо. Тоді завтра зранку — ми не йдемо в офіс. Ми їдемо туди, де все почалося. Поговорити з однією людиною, якій давно не довіряю.
— І хто ж це?
Влад кинув погляд у вікно.
— Мій колишній заступник. І, можливо, твій старий “прихильник” — той, що після твого першого стажування раптово зник із кадрів.
Настя мовчки кивнула. Гра почалась.
Настя поклала слухавку. Вона трохи посиділа мовчки, поки Влад спостерігав за нею. В її очах промайнула втома, але й вогонь.
— Завтра я подаю на відпустку по здоров’ю, — тихо, але чітко промовила вона.
— Серйозно? — Влад нахилився ближче. — Це через тиск?
— Це через все. Через ту дівчинку-солоденьку, яку мені підсунули, через дивні погляди в офісі, через зливи інформації, через...
Влад узяв її долоню:
— Через те, що ти стала моєю жінкою.
Настя усміхнулась уголос — трішки сумно, трішки по-справжньому.
— І ще через те, що мої брати можуть тебе вбити, якщо я не відпочину і не дам їм усе з'ясувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда», після закриття браузера.