Олександр Бабич - Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич

“Так от воно яке... Око…” - тихо промовила Тетяна, наблизившись до установки.

“Так,” - відповів батько. - “Воно заряджається століттями, але ми змогли накопичити достатньо енергії для одного запуску “впівсили”. Якщо все піде за планом, це дасть нам можливість увійти в нову реальність. Чи то їй увійти сюди...”

Олексій мимоволі затримав дихання, спостерігаючи за приготуваннями. Все виглядало так серйозно, наче батько збирався зробити щось грандіозне й вирішальне для всього світу, хоча насправді так і було, просто він все ще не міг до кінця усвідомити масштаби того, що відбувається.

“Починаємо зворотний відлік,” - батько подивився на оточуючих і дав команду запуску.

Екрани обладнання засвітилися, а в повітрі з'явився і повис низький важкий гул, який посилювався з кожною секундою. Око почало випромінювати слабке світіння, яке швидко ставало яскравішим.

“П'ять... чотири... три... два... один!” - промовив динамік синтезованим голосом, і в ту саму мить все навколо здригнулося.

Сталося щось незвичайне. Спалах світла залив усе навколо, а потім, так само спалахнувши, з’явилась темрява, миттєво поглинувши все навкруги. Олексій відчув, як світ зникає перед його очима, в голові паморочиться, а всередині все завмирає наче від швидкого руху, хоч насправді вони стояли на місці.

І ось навколишній світ почав потроху з'являтися, наче хтось проявляв величезну фотоплівку. Друзі стояли одні серед пустих, давно покинутих будівель. На їхніх очах цей футуристичний світ раптом зник у спалаху світла, а потім темряви, залишивши їх у місці, яке виглядало так, ніби було покинуте десь у пізні 80-ті. Замість просторих білих будівесь, скрізь були бетонні споруди радянських часів, що дивилися на них провалами вибитих вікон. Вітер ганяв пустими приміщеннями листя, шматки паперу і ще якесь сміття. Було хмарно і холодно.

“Що сталося?“-  спитав Тоха, з подивом озираючись довкола.

Олексій не знав відповіді. Але одна річ привернула його увагу - диск у його кишені ожив, і почав вібрувати і світитися…