denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Він щось казав? – присівши на ліжко, запитала Женя.

– Так, щось про душі, що темніше за ніч і попросив попередити всіх, і ще сказав триматися від темряви подалі, – сказала Аня і трохи заспокоїлася. Женя і Дмитро аж зблідли, згадавши ту тварюку біля річки, раптом у них почали боліти руки в тих місцях, де їх тримала істота.

– Так ми, схоже, вже з нею зіткнулися, з пітьмою цією, – сказав Дмитро і показав руку, слідом за ним показала і Женя. Аня жахнулася, побачивши ці страшні трупні плями на руках живих людей.

– І що нам тепер робити? – тремтячим голосом запитала Аня.

Треба всіх знайти та попередити про небезпеку, – запропонував Дмитро і вони, розділившись, пішли шукати всіх інших. Ніку, Влада та Микиту вони швидко знайшли, а ось Марка ніде не було. Влад і Дмитро пішли його шукати, а Микита виявив бажання пильнувати дівчат.

– І навіщо нам це все, невже не можна нормально відпочивати? – роздратовано сказала Ніка.

– Я не перестаю дивуватися твоїй дурості, тут відбуваються жахливі речі, а тобі аби гуляти та відпочивати, – сердито сказала Аня.

– Ти взагалі стули пельку, я ще розберуся з тобою.

– Дівчата, не сваріться, – сказав Микита і посміхнувся.

– Ти ще чого лізеш сюди? Іди з ними і броди табором, а хоча ні, сиди з ними, я сама піду! – Ніка вибігла з кімнати.

– Істеричка, – сказала Аня і сіла на ліжко.

– У кімнаті панувала тиша і певна напруга, Микита мовчки дивився в стелю, Аня у роздумах сиділа на ліжку, вона ніяк не могла збагнути слова Феофанія.

– Ань, мені погано, – сказала Женя.

– Що трапилося?

– Рука дуже болить, і температура, мабуть.

– Може до медпункту? – сказав Микита і вже збирався вести Женю.

– Стій, ти чого? Медсестра ж з ними, все тільки гірше стане! – сказала Аня.

– І цих ще немає, де вони ходять? – невдоволено сказав Микита. Але, варто було йому це сказати, як у кімнату зайшли Дмитро та Влад. Вигляд у них був схвильований, а Дмитро був увесь блідий і очі його почервоніли.

– Ми не знайшли його, дідько лише знає, де цей ідіот ходить, – невдоволено сказав Влад.

– А з Дмитром що? – запитала Аня.

– Ми тому й прийшли, бо йому стало погано.

– Здається, я знаю, в чому справа, це через ту істоту, – схвильовано сказала Аня.

– І що нам робити? – запитав Микита, допомагаючи Владу посадити Дмитра, який мало не впав.

– Потрібно чекати старого, він точно знає, що робити, – сказала Аня. – Ведіть Дмитра до кімнати. Хлопці буквально потягли його, бо він уже заснув, ну або знепритомнів. Женя теж лежала вся бліда, на неї було страшно дивитися.

– Ань, мені здається, я помираю.

– Ні, ти чого, не кажи так, Феофаній нам допоможе.

– І де він?

– Він прийде, ось побачиш.

Через деякий час Женя заснула, Аня залишилася в кімнаті і не йшла, вона хвилювалася за свою подругу, бо Женя – перша людина, з якою Аня познайомилася тут. Влад та Микита теж сиділи в кімнаті біля Дмитра.

– А що робитимемо, якщо йому гірше стане? – запитав Микита.

– Не знаю, старого нема, а до медпункту йти не варіант.

Темний ліс, Дмитро стоїть на галявині, навколо співають птахи, їх спів зачаровує, хлопець дивиться на всі боки, але навколо темний ліс і нічого більше. Раптом птахи перестали співати, з лісу повіяв вітер, його завивання було схоже на виття невідомої і страшної істоти.

– Дмитре, йди сюди, – ніжний голос пролунав із темряви. Цей голос нагадав Дмитру щось із його дитинства, адже він був такий схожий на голос його матері.

– Мам, це ти?

– Так, Дмитрику, це твоя мама! Йди до мене.

– Але ж тебе більше немає, ти ж померла, коли я був зовсім маленьким!

– Дмитрику, це все неправда, твій батько завжди брехав тобі! Ти ж пам'ятаєш, як він з тобою поводився, і де в результаті ти опинився? – втрачаючи терпіння, голос ставав грубішим.

– Пам'ятаю, – сумно констатував Дмитро і збирався ступити у темряву.

– Стій! Не вір голосу! Якщо ти туди ступиш, то ніколи більше не зможеш побачити цей світ, тебе поглине темрява і ти станеш такою ж безликою істотою, яка приходитиме до таких, як ти зараз! – раптом пролунав голос Феофанія.

– А якщо я не хочу більше бачити цей світ? Що коли я втомився від нього? Може там є щось, що зможе вгамувати спрагу моєї душі до тепла та ласки? – запитав у Феофанія Дмитро.

– Так, Дмитрику, тут є я, твоя мама! Я дам тобі тепло і материнську любов, якої тобі так не вистачало! – знову пролунав цей голос. І Дмитро замислився.

– Це вся брехня і спроби затягнути тебе в темний світ! Не смій туди ступати! – повторив Феофаній.

– А де Ви зараз ховаєтесь і що нам тоді робити далі? - запитав Діма у Феофанія.